А калина — не верба

Калина (Viburnum opulus, родина жимолостевих) — це справді не верба, як співається у відомій пісні. Бо на вербі хоч би зрідка груші родять. А на калині тільки цвіт і червоні кетяги ягід. З яких теж особливого пожитку нема. Хіба від застуди та від підвищеного тиску. Втім про це буде нижче.

Тому й цікаво, чому не вишня, не яблуня, не горіх який–небудь волоський чи ліщиновий зробився пісенним символом нашого краю й народу? А це невелике дерево, що росте собі спокійно чи на краю городу, чи й дико в лузі або на узліссі? Чим воно заслужило на таку до себе любов і повагу?

Мабуть, калина й справді насамперед символ. Цвіт калини заколола собі в коси дівчина з пісні «Черемшина». І в тому ж таки тексті калина «мов до шлюбу вбралася». Зачарованість дівочою вродою, романтичність цнотливої, незайманої краси — це, певно, і є головним у феномені калини в українській народній творчості. Одразу ж пригадується і відома казка про калинову сопілку: душа вбитої дівчини вселяється у кущ калини, й коли з нього вирізати сопілку, то вона промовляє людським голосом. Сюжет цей багато разів експлуатувався сучасними письменниками — варто пригадати хоча б однойменний твір Оксани Забужко. Калина — символ не просто України, а передусім її жіночого начала.

«А ми ж тую червону калину піднімемо, а ми ж нашу славну Україну, гей–гей, розвеселимо!» — співали галицькі січові стрільці дев’ять десятиліть тому. Якщо калину потрібно підняти, значить, вона «похилилася» з подальшою римою «зажурилася». Українську долю в усі віки важко було назвати веселою, так само і калина не видається оптимістичною, життєрадісною рослиною. Самотньо росте собі, нікому не заважаючи, і нібито не привертаючи надмірної до себе уваги.

А вже словосполучення «розтоптати калину» має пряме побутово–еротичне значення, яке коментарів не потребує. Роздавлені рубінові ягоди, збезчещена цнота — ця візуальна подібність безперечно також зіграла роль у творенні потужної символіки калини у свідомості українця. Ось і заколювали дівчата собі в коси ніжні білі квіти навесні.

Тим часом у прикладному щоденному житті калина використовувалась і використовується як засіб від застуди і як потужний засіб зниження тиску. Зеренця її плодів мають форму сердечка (ще один аргумент на користь символічності) і, розжовані, подрібнені в сухому вигляді чи заварені окропом, ці зерна знижують тиск крові в судинах. А підвищений тиск асоціюється у свідомості зі збудженням, активністю, з боротьбою, передусім фізичною. Тож, можливо, калина чаїть у собі шлях до загальнонаціонального примирення: дати по жмені подрібнених зеренець кожному з кандидатів на високу державну посаду, а також лідерам партій, і рядовим їхнім членам, і просто суспільно–активним громадянам. Дивись, охололи б дискусії, припинилися б сварки та взаємні звинувачення!.. Гарячі голови повернули б собі здатність мислити тверезо, та й знайшли б якесь рішення, котре влаштувало б усіх? Скажете, в нашій країні це неможливо? На жаль, так. Але ж підказка лежить на поверхні уже багато віків: усім пожувати калини!

Німеччина за один із державних символів узяла потужний дуб — його зображення, зокрема, можна було бачити на валюті ФРН, німецьких марках. Пізніше воно перекочувало й на монети євро, що їх карбують німці. Держава Канада знана на увесь світ червоним кленовим листком із візерунчастими гострими краями. При бажанні — можна пригадати інші рослини–символи: ліванський кедр, наприклад. Або японську сакуру. Тож і наша калина в цьому ряду особливо не виділяється. А коли й виділяється, то у кращий бік: ніжна, тендітна, гарна й миролюбна рослина. Не кропива яка–небудь. Не ліана й не банан із ананасом. Усього лиш калина. Втілена скромність і гідність. Своя, питома, рідна.

От тільки чому наші північно–східні сусіди в одній зі своїх популярних співанок згадують якийсь незрозумілий гібрид під назвою «калінка–малінка»? Це в них що, від Мічуріна така ботанічна спадщина залишилася?