Минає Рік Корови за східними календарями. Здавалося б, що цей рік мав бути щасливим для індійців, а в українців тотем — свиня. Але й ми мали підстави (на жаль, не справдилися) на щось претендувати, бо саме наші арії принесли в Індію любов до корови, вона для нас, якщо не священна, то дуже близька тварина. Вареники з сиром і сметаною смакують українцям не менше, ніж сало. Це ж предки українців одомашнювали турів і зубрів, це ж українці упадали коло корівки–годувальниці, це ж їх — корів і українців — примусово колективізували, це ж коровами орали українці після війни.
Але коров’яче поголів’я у нас неухильно зменшується. Тісні зв’язки між коровою та українцями підтверджуються ще й тим, що вони вимирають синхронно, корови навіть випереджаючими темпами. Це відбувалося ще у СРСР, коли «радянський народ» здійснював марш–кидок до комунізму, худоба, не привчена до спринту, відстала, тоді значно зменшилося поголів’я. Сьогодні в Україні живуть 46 млн. українців і лише 3 млн. корів (у США на майже 300 млн. американців — 100 млн. корів).
Обміліли у нас молочні ріки: як корова язиком злизала більшість наших заводів і сільгосппідприємств — вони вже не наші. Але корови не винні: «злизали» все послідовники Арона, які поклоняються золотому тельцю, вони тепер називаються олігархами. «Злизавши» народні надбання, олігархи подалися у владу, щоб разом із чиновниками чинити з державою, як із дійною коровою, і тепер борються за високі надої для себе. Маємо недоторканних нардепів, «священних корів» української політики, та недоторканних олігархів, «священних корів» української економіки. Ця «еліта» ніяк себе позитивно не виявила; нема, нема в Україні справжньої еліти. Януковичу, Тимошенко роль національного лідера личить, як корові сідло. Ніби про них писав Володимир Маяковський: «Корове вредно бегать быстро», но каждый «был премьер–министром»...
Знавець російської, «проффесор», головною проблемою в Україні зробив «язык», захищаючи «право» чиновників не знати мови. Про «труднощі» їхніх духовних батьків — радянських функціонерів — писав ще Степан Олійник: «Отака то от біда в моєї корови: має бідна язика, та не знає мови». Популістські заходи «заступниці малозабезпечених» нічого їм не дали: як наслідок, інфляція проковтнула ті «подарунки». Заради лідерства нерозбірлива «захисниця» не гребує союзом із будь–ким (комуністами чи ПР) в Україні та будь–де.
У політсил, що на наших теренах представляють інтереси тамбовського вовчика, немає наміру захищати трудящих, за соціальною демагогією, комуністичними гаслами приховується інша мета: «єдиний–неділимий» загін для об’єднаного стада. Вони шукають підтримки вовчика, що вирядився у шкуру «буренушки», та обіцяють йому всілякі поступки. І що ж то за кандитати в пастухи, які ладні давати данину зі стада!..
Перед виборами всі політичні сили обіцяють нам молочні ріки, а насправді вони ялові щодо добрих справ, думають лише про себе, про те, як поближче підібратися до вим’я держави, до доїльного апарату. А ми їм віримо, голосуємо так, ніби «наше діло теляче». Але ж навіть воли, коли ясла порожніють, не тільки ревуть, а й можуть згадати, що в них є роги.
Окрім проблем у власному хазяйстві, маємо сусіда у близькому лісі, який проводить таку державну політику: якщо сусідська корова не буде моєю, то хай здохне.
А тут іще насунулися криза та епідемія, гірші за коров’ячий сказ, а ми ні до чого не готові. Жодному нашому фараонові не снилися віщі сни. І не знайшлося у нас серед економістів Йосифа, щоб витлумачив сон про сім корів, охлялих, худих, які пожерли сім корів, гладких і ситих. Ні колишні, ні нинішні урядовці (попри удавану побожність) не вчиталися в Біблію, в притчу про корів. Не здатні вони розпорядитися щорічним урожаєм, хорошим чи поганим (при будь–якому страждає виробник), закупити зерно у держфонд, облаштувати зерносховища, як учить Біблія. Всі уряди та всі склади ВР у сприятливі часи не наповнили завчасно стабілізаційного фонду для захисту від кризи. «Проффесіонали» і «непрофесіонали» взагалі нічого путнього не зробили в економіці, коли вона почувалася відносно непогано, займалися «дерибаном» замість реформ. Популісти всіх політичних мастей, пообіцявши молочні ріки, черпали для себе із державної цистерни.
Нині ж політичні бугаї та битливі корови все буцаються та буцаються у боротьбі за посаду Президента. Ні влада, ні невидима рука ринку не допомогли нашій економіці злетіти над прірвою. Буває, що й корова літає, але у 2009–му не полетіла...
Проводжаючи Рік Корови, хочеться вірити у краще: з’явиться розумна та чесна влада, яка візьме кризу, як бика, за роги, обмежить апетити «золотого тільця». Дай Боже нашому теляті подолати всіх антиукраїнських вовків і ведмедів, якщо не в прямому двобої, то застосувавши тактику солом’яного бичка (щоб зуби хижаків зав’язли). Дай Боже, щоб ми не хворіли, щоб криза минулася із мінімальними втратами, щоб ми хоч трохи наблизилися (за соціальними стандартами) до країни шоколадної «Мілки». Але треба пам’ятати, по–перше, що це ми — джерело влади — обираємо Президента, а по–друге, що молочні ріки самі по собі не течуть, ходити за коровою — важка праця.
За Коровою скрадається Тигр. Не щезай назавжди, Корівко, повертайся через цикл на вищому рівні!
Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технічних наук