Замість балету — борцівський килим
...Андрійку було вісім, коли трагічно загинула мама. Та горе не приходить саме: незадовго після цієї біди по дорозі на роботу під колесами машини загинув і тато... Андрійко зі старшим братом Сашком лишилися зовсім самі... «Я пам’ятаю, як нам передзвонили і запитали, чи можемо ми взяти у наш дитячий будинок двох хлопчиків, — згадує події семирічної давнини Марія Базар, вихователька Андрія, — місця для однієї дитини не було, але ми вирішили, що брати мають бути разом. Так хлопці потрапили до нас…»
Мама мріяла, щоб її сини займалися балетом. А тато потай відвів Андрія та Сашка до секції греко–римської боротьби, у Тернопільську дитячу юнацьку спортивну школу №3. Старшому братові цей вид спорту до душі не припав. А для малого непосидючого Андрійка боротьба стала справжньою втіхою — щоправда, спершу він лише ганяв спортзалом, наче дзиґа. Однак займатися спортом не покинув. «Та встиг іще трохи моєї крові попити, доки став «боротися», — сміється наставник хлопчини Андрій Телебан (заслужений тренер України, між іншим, серед вихованців якого є вже і майстер спорту міжнародного класу, володар Кубка світу). Витрачені зусилля та роки тренувань не минули даремно і для Андрія Антонюка: тепер у Тернополі 15–річний вихованець обласного комунального дитячого будинку для дітей шкільного віку — місцева знаменитість: чемпіон України з греко–римської боротьби у своїй віковій категорії — кандидат у майстри спорту, член юнацької збірної України. «Україну усю об’їздив — щотижня якісь змагання, збори. Уже й за кодоном був, — не без гордості розповідає про свого вихованця Марія Михайлівна. — Із Угорщини, Польщі привозив лише перемоги. Ось і на 9–му міжнародному фестивалі з боротьби в Москві Андрій посів І місце у ваговій категорії до 46 кілограмів, — жодного двобою не програв».
Про здібного хлопчину довідалися і в Києві. Днями Андрійка разом із переможцями міжнародних і всеукраїнських учнівських олімпіад, міжнародних мистецьких конкурсів на Банковій приймав Президент Віктор Ющенко. 26 учнів з’їхалися з усієї України, аби отримати від глави держави привітання з днем Святого Миколая, Різдвом і Новим роком та пам’ятні подарунки — годинники та почесні подяки Президента України. Андрій Антонюк був, до речі, єдиним спортсменом серед запрошених. «Віктор Ющенко назвав Андрія, підійшов і обійняв його так, по–батьківськи... — ділиться враженнями Марія Михайлівна. — Побажав, щоб Андрій із усіма своїми проблемами так справлявся, як із супротивниками на килимі... Для мене то дуже хвилююча мить була — аж сльози накотилися... З Президентом, до речі, Андрій мав ще й раніше зустрітися — Віктор Ющенко двічі планував приїхати у наш дитячий будинок, Андрій особливо його чекав. Але все ніяк не складалося. Тепер ми жартуємо: якщо не Президент до нас, то Андрій — до Президента. Таки зустрілися».
«Діти за нього моляться»
Попри новий «зірковий» статус, Андрійко — надзвичайно сором’язливий. Маленький, мовчазний і дуже рухливий — витримати нашу розмову йому було надзвичайно складно. «Він же ніколи не сидить на місці, — каже Марія Михайлівна, — постійно в русі: займається футболом, волейболом, ганяє на велосипеді, на лижах уміє їздити. А з води його витягнути неможливо — то щось страшне, так купатися любить. Як та качка — тільки озирнувся, вже ноги з води вигулькують».
Поки Андрій скромно мовчить, Марія Михайлівна «видає» таємниці: «Усі його перемоги — це велика праця. Я бачила, як вони займаються. Повірте, це нелегко. Щодня по кілька годин тренуватися — не кожному під силу. Тому крім здібностей, в Андрія є ще й величезна працездатність і уміння опановувати емоції». «Та звик уже! — відмахується від компліментів Андрій. — Як виходжу на килим, то де там, хвилююся, звичайно, але вже навчився потроху контролювати себе. Думаю про одне: швидше б закінчити цей бій». — «А я переконана, що в нього ще є велика інтуїція, — запевняє Марія Михайлівна, — він передбачає рухи супротивників. І часто його двобої закінчуються блискавичною перемогою. А ще він — дуже коректний спортсмен. У Москві, наприклад, Андрій боровся із дагестанцем, на рік старшим. І той вдарив його в око — ще он навіть досі синець не пройшов. Андрій Михайлович потім казав: «Я собі думаю, хоч би він не відповів на удар в обличчя». Андрій же натомість виграв бій — цим самим повернувши образу. Андрій Михайлович лишився задоволений: Андрійко себе зумів стримати і не відповів нахабством на нахабство. Значить, і на вулиці нікого першим не вдарить — він знає, що його удар важить».
Чемпіони люблять тварин
Директор дитячого будинку Євген Вітушинський юним спортсменом не натішиться: «Після його успіхів уся малеча спортом хоче займатися! Андрій для них — авторитет. Щоранку зарядку для малих проводить. Так що він у нас за фізрука». У дитячому будинку, де виховується Андрій, — лише 21 дитина, усі — як одна родина. Марія Михайлівна каже, що коли Андрій їде на змагання, то дітки моляться за його успіх, а юний чемпіон привозить дітлахам завжди гостинці — усіх пригощає. «Він дуже добра дитина, — каже Марія Михайлівна, — відкритий і чуйний. Коли уперше прийшов до нашого дитячого будинку, ще маленьким, забіг до кімнати, де я сиділа і діти гралися. Підійшов до мене, сів на коліна, обійняв, притулився… Аж серце стислося. У цьому — увесь Андрій. Він не звертає увагу на те, що хтось подумає, посміється з його проявів емоцій. Він таким і лишився — щирим і чутливим хлопчиком».
А ще чемпіон України дуже любить тварин. «Ми як на зборах були, то Андрій усіх безпритульних котів та собак годував — з їдальні ніс кісточки. Його вже навіть біля виходу собаки чекали», — каже тренер Андрій Михайлович.
Не розгубити б цієї людяності — бідкається пані Марія: «Для мене він, перш за все, дитина, — як власна, — і тільки потім уже борець. І разом зі спортивним зростанням сподіваюся і на його духовне зростання». Тренер Андрій Михайлович — наставник: взірець — і собі зазначає: «Андрій — перспективний хлопець і може багато досягнути. Але забагато уваги на нього виливається, з огляду на його юний вік. Щоб не зіпсувати хоча б... Бо ще роботи попереду чимало».
Адже ж і плани амбітні — олімпійське чемпіонство. Та ще — навчання в інституті фізкультури та робота тренером. А мріє Андрій, як і всі підлітки, про ноутбук та скутер. «Але я собі їх і так куплю, — усміхається Андрій. — Я вже збираю гроші».