Повсталі румуни «осідлали» військові тягачі.
Наприкінці минулого тижня в румунському Тімішоарі пройшли урочистості з вшанування пам’яті жертв антикомуністичного повстання 1989 року, а позавчора — святкування 20–ї річниці проголошення Тімішоари першим у країні містом, вільним від комунізму. 118 мешканців міста загинули тоді в сутичках з регулярними військами та агентами таємних спецслужб «Секурітате», а кілька тисяч осіб отримали поранення.
Учасники ювілейних заходів у Тімішоарі та в інших містах Румунії і в ці дні вийши на вулиці, тримаючи прапори соціалістичної Румунії з вирізаним усередині комуністичним гербом країни — саме такі знамена стали символом антикомуністичної революції.
Мешканці Тімішоари впродовж п’яти днів мужньо чинили опір усій силі державної репресивної машини, доки повстання не перекинулося на Бухарест.
Поминальна служба за загиблими пройшла цими днями в православному соборі міста, біля якого 20 років тому відбувалися тяжкі бої. Тепер багато таємних розпоряджень влади, документів «Секурітате», пам’яток та спогадів учасників подій 20–річної давнини зберігаються в місцевому Музеї революції. Зокрема, і про те, як танки відкрили вогонь по протестуючих, котрі 17 грудня зібралися на Оперній площі. Тіла 48 загиблих, які люди не встигли забрати з місця бійні, влада наказала спалити — щоб замести сліди свого злочину. Про них нагадує встановлений в Тімішоарі невдовзі після перемоги революції пам’ятник. Але вже 20 грудня велетенський натовп скандував на цій площі: «Свобода, свобода!». Людей уже не можна було зупинити, бо на їхній бік перейшла частина армії, був заснований Демократичний фронт, який проголосив Тімішоару першим у Румунії містом, вільним від комунізму.
Хвиля народних виступів, яка прокотилася 1989 року країнами Східної Європи й очистила їх від комунізму та впливів Москви, була переважно «оксамитовою» в Угорщині, Чехословаччині, Польщі, НДР, Болгарії. Лише Румунія відірвала себе від комунізму з кров’ю.
Режим Ніколае Чаушеску, який ще в 70–х роках вважали найліберальнішим в усьому «таборі», впродовж наступних 20 років почав перероджуватися на жорстко–тоталітарний. Давалася взнаки і найтяжча з усіх країн соцтабору економічна ситуація — брак електроенергії, товарів та продуктів харчування. Тож у Румунії все закінчилося не вимушеною для комуністичних керівників інших країн мирною рокіровкою, а кривавим проривом народної люті. Народ вимагав свобод та вільних виборів, але Ніколае Чаушеску, який залізною рукою правив Румунією впродовж чверті століття, спромігся лише на один свій наказ, останній. І він звучав: «Стріляти!».
21 грудня Чаушеску скликав мітинг на свою підтримку. Кількасот спеціально звезених «аплодувальників» виконували свою роботу, але 110–тисячний натовп зберігав апатію. Чаушеску, з властивою всім комуністичним лідерам безбарвною риторикою, не викликав у людей ентузіазму навіть обіцянками підняти заробітну платню та стипендії студентам.
Присутні на мітингу пожвавилися лише після того, як почули звуки пострілів та крики з сусідніх вулиць. Люди зрозуміли, що служби безпеки розстрілюють демонстрантів. Сонний мітинг перетворився на антиурядовий. Чаушеску зі свитою змушений був утекти всередину будинку ЦК партії. Мітинг транслювали у прямому ефірі Румунського телебачення, і за ним по телевізору стежили три чверті насення країни. Отож румуни зрозуміли, що у столиці «вже розпочалося». Відтак того ж дня народні виступи поширилися й на інші румунські міста. 22 грудня наляканий Чаушеску оголосив про запровадження у країні надзвичайного стану. Це поклало початок дійсно всенародній революції, яка більше скидалася на короткий бунт, який змітав усе на своєму шляху.
Відразу ж після проголошення надзвичайного стану подружжя Чаушеску намагалося втекти з розбурханої столиці. Але припустилося помилки — не зробило цього в ніч із 21 на 22 грудня, а вранці 22–го Бухарест піднявся на загальне повстання, до якого приєдналися армія та поліція.
Втеча Чаушеску та його дружини Єлени була ганебною. Пілот урядового гелікоптера «Дофін» підполковник Вісіле Малутан 22 грудня об 11.20 отримав наказ забрати президента та його дружину з Палацової площі перед будинком ЦК. Але підлетівши до площі, він побачив, що там забагато народу для того, щоб безпечно приземлитися, а тим більше — забрати Чаушеску. Тому пілот посадив машину об 11.44 на даху будівлі. Він зміг забрати лише чотирьох пасажирів, тоді як претендували летіти шестеро. Президентському подружжю таки вдалося виштовхати двох небажаних пасажирів, і машина злетіла. Проте Малутан невдовзі поскаржився на несправність і неможливість летіти далі, тому висадив своїх чотирьох пасажирів (Чаушеску з дружиною та двох охоронців із «Секурітате») на дорозі в передмісті столиці. Охоронці зупинили першу–ліпшу машину — червону «Дачію», якою кермував місцевий лікар. Той через деякий час сказав, що машина зламалася. Тоді втікачі спинили ще одну автівку. За кермом був майстер із ремонту велосипедів Ніколае Петрішор, який довіз утікачів до передмістя Тарговіште і порадив їм сховатися у приміщенні місцевого сільськогосподарського університету. Директор цього закладу провів «гостей» до одного з приміщень і закрив їх там. А сам — викликав поліцію. О 15.30 Ніколае та Єлену Чаушеску заарештували і відвезли до військового гарнізону Тарговіште.
24 грудня голова новоствореної Ради національного порятунку Румунії підписав декрет про створення Надзвичайного військового трибуналу. Після двогодинного судового засідання на Різдво, 25 грудня, трибунал присудив подружжя Чаушеску до смертної кари. Присутні в залі три десантники відразу ж вивели засуджених на вулицю і виконали вирок. Усе відбулося так швидко, що присутній оператор устиг відзняти лише фінальну частину страти.
Цей акт «прискореного правосуддя» і до цього часу не схвалює або засуджує частина румунів та лібералів Заходу. Втім він знаходить розуміння з боку більшості жертв режиму. Родини приблизно однієї тисячі жертв революції та ті, хто отримали поранення і залишилися каліками, стверджують, що справедливість донині не відновлено.
Прокуратура веде слідство і встановила імена та прізвища 440 осіб, які були безпосередніми виконавцями злочинних наказів, але вони надалі залишаються непокараними. На відміну від інших країн Східної Європи, які 1989 року насправді звільнилися від комунізму, в Румунії впродовж 90–х років на найвищих щаблях влади надалі перебували «перейменовані та перефарбовані» представники колишньої влади. Тепер ті, причетність яких до репресій румунського революційного тижня встановлена, гризуть одне одного як павуки в банці: армійське керівництво перекладає всю вину на «Секурітате», і навпаки. Так триватиме доти, доки не помруть у своїх теплих постелях із високими пенсіями за особливі державні заслуги...
Особлива трагічність румунської революції полягає в тому, що з 1104 жертв (така офіційна цифра) лише 162 були вбиті в ході самих протестів, а 942 загинули вже після її перемоги та створення нової політичної структури — Фронту національного порятунку. Диктатора з дружиною вже розстріляли, а частина армії та спецслужб і далі боролися з невстановленими «терористами» до 27 грудня включно. Хтось же координував їхні дії! Чи не новий глава Фронту національного порятунку Іон Ілієску, який за тиждень до цього призначення був найближчим співробітником Чаушеску, а потім нараз перетворився на «борця з режимом»? Саме йому та іншим переродженцям було вигідно провести певні «зачистки» та позбутися невигідних свідків.
За Ілієску керований ним другий ешелон комуністичної партії перебрав під свій контроль усі державні інституції Румунії, включно з усіма друкованими та електронними ЗМІ. У травні 1990 року Ілієску став «першим демократично обраним» президентом Румунії. За нього проголосували 85 відсотків виборців. Нова голова червоної гідри відросла дуже швидко. Вибори визнали недемократичними справжня румунська опозиція та Захід. Ілієску тричі переобирався президентом Румунії — востаннє 2000 року.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
