Тамаро, ти не наша, невістко Мономаша

      Постать цієї легендарної жінки навіть у наш всезнаючий час не втратила ореолу загадковості. Церква вознесла її до рангу святих, поети писали їй вірші, народні перекази наділяли надлюдськими здібностями. Але, незважаючи на таку прискіпливу увагу, епоху царювання Тамари не було належно досліджено, кажуть у Тбіліському державному університеті. У всіх аспектах Тамара — непересічна історична постать: гарна й розумна, вона стала першою жінкою на грузинському троні, провадила централізаторську політику, збираючи воєдино розпорошені феодальні землі. Як тут встояти перед спокусою порівняти її з теперішнім главою грузинської держави? З тією лише різницею, що Тамарині здобутки мають доконаний спосіб, а Михайлу Саакашвілі ще треба довести статус «збирача земель грузинських».

Загадка перша — царська

      Народилася Тамара (у грузинів Тамар) приблизно в 1163 році й належала до древнього  царського роду Багратіоні. У державнй політиці вона притримувалася лінії свого прадіда — Давида Будівничого, тому час правління Давида й Тамари, яку охрестили «мепе», тобто «цар», а не «дедопалі» — «цариця», прийнято називати «золотою епохою» Грузії. Про сходження Тамари на царський престол розповідає славетна поема Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». Отож, прецедент відбувся: цар, що не мав сина, передав корону 16-річній дочці:

З ласки Бога буде править, хоч і діва ще, цариця;

Вміння й мудрість є у неї — нам лестити не годиться,

Бо ділами, як промінням, вже засяла сонцелиця.

В лева рівні левенята — чи самець, то чи самиця.*

      Після смерті Георгія ІІІ дівчина стала одноосібною правителькою. Аналіз діянь мепе Тамари вказує, що вона відразу була налаштована на концентрацію влади в своїх руках. Хоча їй довелося підлеститися до церковників — на знак подяки за підтримку. Проте світську знать, що принизила царицю повторною коронацією, Тамара урізала в привілеях. Вона також вміло загасила бунт під егідою міністра фінансів, пославши в табір противників двох шанованих жінок-послів. Отримавши внаслідок цього дипломатичного ходу право контролю над законодавчою гілкою влади, Тамар сформувала кабінет вазирів. Переказ стверджує, що юна цариця не сумнівалася у своїй майбутній величі. Адже ще малою почула від матері про віщий сон: нібито сидить Тамара на троні грузинських царів і осяває її блиск монаршої корони. «Покровом надійним стань для немічних. Захистом сильним для слабких. Джерелом багатства для бідних. Перемагай серця смиренністю, розум — мудрістю, погляд — красою. Вражай норовливих і володарюй, дивовижна, від краю до краю», — приказувала красуня Бурдухан дочці.

      Але навіть помазана Богом цариця залишалася звичайною жінкою, котра потребувала закріплення свого статусу чоловічою силою та народженням спадкоємця. «Дарбазі» (Державна Рада) сватає грузинську царицю за руського князя Григорія (Юрія), сина Андрія Боголюбського і онука Володимира Мономаха,задля закріплення зв'язків із православною Руссю. Немилий шлюб відбувся, але протримався лишень два роки: Георгій почав виявляти «скіфські нрави» — пиячив, бешкетував і, за твердженням деяких джерел, не цурався гріха содомії. Отже, члени Ради змушені були відправити вар'ята у вигнання, наділивши при цьому незліченними багатствами. Проте Юрій ще двічі оспорював свої права на грузинський престол, але безуспішно.

      Другий шлюб Тамари виявився значно щасливішим, хоча вона протестувала й проти нього: «Свідок мені Бог, що ніколи я не бажала виходити заміж..., тому я прохала би (звільнити мене від цієї необхідності), якщо б не престол...» (літопис «Картліс Цховреба», XII століття). Цього разу її чоловіком став представник осетинських Багратіонів — князь Давид Сослан. Чи то з політкоректності, чи то дійсно так було, але, на відміну від русича, грузинські джерела змальовують Давида як вдатного воїна і правителя. «Давид йшов у походи за наказом Тамари, яку супроводжувало щастя, як Александра, і з Божою поміччю перемагав», — розповідає «Картліс Цховреба». З Божою допомогою пара народила спадкоємця, якого нарекли Георгієм Лаша.

      Не всі піддані сприймали Тамарин абсолютизм, особливо противилися феодали західних земель, які спокусили Георгія Русича підняти повстання, що було зрештою придушене. Через 10 років після сходження на царський трон Тамара переходить від збирання земель до їх розширення: успішно воює iз сарацинами, персами, турками й візантійцями і вперше за історію Грузії її території простягнулися від Чорного до Каспійського морів. Розширення грузинського царства не сподобалося правителю Румського султанату (Мала Азія) Рукнадіну, який висунув Тамарі ультиматум: прийняти іслам і стати його дружиною, або він зробить її своєю наложницею і розорить Грузію. Кажуть, що за таку зухвлість грузинський вазир вліпив турецькому послу дзвінкого ляпаса. А цариця тим часом тягнула час і нишком мобілізовувала армію. Незважаючи на кількісну перевагу сельджуків, у 1204 році Тамара здобула перемогу в битві при Басіані. Переможним також став похід на ардебільського султана (сучасний північний Іран). Надходження з підкорених територій складали солідну статтю прибутків до державної казни. Тамара сприяла також становленню Трапезундського царства, поставивши там правителем свого родича Олексія Комнина. Таким чином, з ослабленням Візантії, Грузія мала під боком надійну опору.

      Внутрішній мир, адміністративні реформи, поширення християнства по всьому Кавказу, економічне процвітання, культурний прорив — це також заслуга «золотої ери» Тамари. «Лев пізнається за кігтями своїми, а Тамара за справами своїми», — писав літописець. Протягом всього її царювання не була проведено жодної страти і навіть покарання бичуванням. Хоча Грузія залишася типовою середньовічною країною — з чималим прошарком злиденних бідняків, про яких, щоправда, піклувалася сама цариця, проводячи соціальну політику благодійних пожертв: «Як тільки вона залишалася одна, бралася за прядиво і шиття і добуте своєю працею віддавала монахам, а вони роздавали бідним», які ще отримували десятину з казни. Хоча з іншого боку, на спорудження каналу в Кахетії  було наказано залучити навіть дітей. Але, як правило, будівничими роботами в Грузії займалися воїни.

      Звісно, якою мудрою не була би цариця, навряд чи змогла вона самотужки охопити весь обсяг державних справ. У ратних ділах Тамарі допомагав чоловік, її секретарем був видатний поет і перекладач персидської оповіді про Вісу і Раміну, Саргіс Тмогвелі, а віршувальник-монах Шавтелі супроводжував царицю у всіх її походах. У межичассі військових здобутків Тамара любила розслабитися в колі шанувальників квітчастої рими.

Загадка друга — Шота Руставелі

      Серед наближених до Тамари й Давида був вазир і державний казначей Шота Руставелі (або, як він сам себе називає, Руствелі). Сьогодні в істориків не виникає сумнівів щодо того, що придворний був нестямно закоханий у свою пані, хоча й існують ще скептики. Відомий дослідник Руставелі академік Олександр Барамідзе стверджує про «непереможне запаморочливе кохання до Тамари» і черпає свої переконання із поезії Руставелі. Власне, «Витязь» прославляє обох представників вінценосної пари:

Лева владного, що гідно носить спис, і меч, і щит,

І Тамар, царицю-сонце, світлий пал** її ланит...

Левом Руставелі величає Давида Сослані. Неймовірно, але він не приховує свого кохання до цариці і прямим текстом зізнається:

Знайте всі: одну красуню славлю я пісенним хором, —

Це для мене честь велика, не потала і не сором;

В ній — моє життя, в жорстокій, з гнівним, як пантери, зором;

Я iм'я її вславляю, перлом вквітчую прозорим.

Славлю я любов високу, душ піднесених потугу,

Що її не скласти в слово, в нашу мову недолугу.

Дар небес — таке кохання, неземне стремління духу, —

Хто до нього прагне, мусить знести горе, злидні й тугу.

      Руставелі не шкодував красивих слів, високих порівнянь, щоб у плетиві поезії змалювати образ обожнюваної ним жінки:

...І вона над світом сяла, з сонцем зрівняна немов.

Хто її уздрів — цей погляд душу й розум в тих зборов;

Щоб їй славу скласти, треба сто сот тисяч мудрих мов.

      Кохання Руставелі до Тамари було трубадурським поклонінням перед прекрасною дамою. Проте дивною виявляється подальша доля придворного. Згадка про Руставелі з'являється в грузинському Хрестовому монастирі в Єрусалимі, де знаходиться портрет-фреска сивочолого поета. З деяких історичних документів, які досліджував Барамідзе, випливає, що Руставелі поїхав туди за дорученням самої Тамари ще до смерті її чоловіка, щоб відновити храм. Легенда переказує, що через його палке кохання цариця прирекла поета на вигнання. Ймовірно, що Руставелі постригся в монахи і до кінця життя не розлучався із золотим пером, даром цариці, який носив на головному уборі. Можливо, що роз'єднаних за життя, їх поєднала палестинська земля, адже дотепер достеменно не відомо місце поховання обох достойників. А одна з версій припускає, що могили Тамари і Руставелі — в Єрусалимі.

Загадка третя — посмертна

      Грузинською царицею захоплювався також Іван Грозний — у давньоруських літописах вона фігурує як іверська цариця Дінаре. Не дивно, що серед пошукачів її руки і серця були візантійські царевичі, перський шах і турецький паша. Останній навіть пригрозив: «Живою не удостоївся бачити тебе у своєму палаці, так мертвою дістану з могили». Ось тут і криється причина таємничості навколо Тамариного поховання. Боячись, що після смерті вороги забажають відомститися на її праху, Тамара нібито заповіла собі скромну могилу. Сьогодні немає достовірних історичних джерел, які б проливали світло на цю загадку.

      Відомо, що відспівували почилу владарку в Свєтіцховелі — соборі стародавньої грузинської столиці Мцхета. По закінченні служби з храму винесли 10 (за іншою версією, 9) трун і рознесли в різні куточки країни. А воїни, що були присутні на обряді, повбивали один одного, щоб ніхто не дізнався про справжнє місце поховання цариці. Існує версія, що поки в Свєтіцховелі тривала церемонія, під храмом готувався царський склеп, а винесені гроби насправдi були порожніми. У надрах землі під собором нібито є таємний коридор, який сполучався з криницею всередині собору, відтак, за канонами, поховання цариці має бути перед алтарем. Якщо дійсно так, то безцінну могилу, на жаль, було затоплено водами колись норовливих Арагви та Кури, що піднялися на кілька метрів внаслідок будівництва плотини для ГЕС. Про поховання цариці в Мцхеті також стверджує грузинський літопис XIII століття, але із зауваженням, що було те поховання тимчсовим.

      Є у Грузії унікальна споруда — гігантське місто, розміщене на 13 скелястих ярусах, яке складається з 450 приміщень. Його історія нерозривно пов'язана з Тамарою. Взяти хоча б назву — Вардзія. Побутує легенда, що в тих печерах колись заблукала юна Тамара. «Ак вар дзія (тобто «Тут я, дядя!»)!» — кликала вона на допомогу. Так її вигук трансформувався у назву. Існує також романтичніша інтерпретація — Вард-ціхе означає «фортеця троянд». Також виправдано, адже Тамара наказала збудувати там монастир, а територію засадити квітами й садами. Вона дуже любила це місце, і, передавши трон своєму сину, осіла у Вардзії, не виключено, що в чині монахині. Живучи там, цариця займала келію, яка через віконце сполучалася з храмом. Там вона провела останні свої роки, там, можливо, й похована. На північній стіні вцілілого храму також збереглася фреска, де зображено молоду незаміжню Тамару та її батька. Але провести грунтовну розвідку складно: після землетрусу у середньовiччi  200 печер Вардзії стали важкодоступними.

      Намагалися шукати Тамарину могилу і в монастирському комплексі Гелаті, що неподалік Кутаїсі. Там, у центральному соборі Різдва, поховано Давида Будівничого — у проході, як він і заповідав, «щоб народ ступав на його груди». Фрески собору рясніють зображеннями правителів Грузії, є серед них і Тамарин лик. Але не більше.

      Ще одним джерелом пошуків є перекази місцевих жителів про те, що в тому чи іншому районі країни знаходиться секретна могила Тамари і що саме вони є представниками втаємниченого роду охоронців поховання.

      А може, не варто обмежуватися грузинською територією, а поглянути далі — на Палестину, побувати в якiй  так мріяла Тамара. Дехто схиляється до версії, що Тамару все-таки було поховано в Гелаті, а потім її останки перевезено в Єрусалим. Про єрусалимський останній спочинок Тамари стверджують документи з архівів Ватикану. А нещодавно грецькі археологи знайшли в єрусалимському чоловічому монастирі залишки двох жіночих тіл. Дослідження тривають.

      Хоча у народній пам'яті Тамара давно вже набула безсмерття. Вона просто заснула в золотій колисці, де спочиватиме, допоки гіркі нарікання грузинів не збудять її, і тоді прийде вона їм на допомогу.

*Тут і далі використовується переклад Миколи Бажана, який, до речі, вважається найкращим з усіх радянських.

**Рубін.