Кастинг для «масажисток»

Задля цього співробітникам обласного відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, довелося «перекваліфікуватися» на ... ремонтників однієї з комунальних служб. Доки ці «роботяги» в яскравих жилетах поралися на подвір’ї типової п’ятиповерхівки, на них, звісно, ніхто не звертав уваги. Однак варто було 33–річному ватажкові злочинної групи сісти в салон припаркованого біля будинку таксі, де одна з його «дівчат» передала шефу щойно одержані від клієнта гроші, як на цю не святу трійцю з водієм включно звернули свою «увагу» перевдягнені правоохоронці...

Як з’ясувалося, діяльність «фірми» з надання секс–послуг, окрім «батька»–засновника, забезпечували дві вербувальниці, по троє таксистів і «телефоністок», а також п’ятеро повій. Щоправда, кількість і персональний склад останніх періодично змінювалися. Підшукували їх як через оголошення у пресі зі звабливими пропозиціями високооплачуваної роботи масажисткою, секретаркою чи покоївкою, так і під час «прочісування» довколишніх районів згаданими вербувальницями. Одна з них була практично ровесницею більшості співбесідниць. Тож під час спілкування з дівчатами із малозабезпечених і «неблагополучних» родин саме ця молода пані у дорогому вбранні, з коштовними прикрасами уособлювала принади та можливості майбутнього фаху.

Однак перед працевлаштуванням треба було пройти своєрідний кастинг, який головний «роботодавець» облаштував у власній двокімнатній квартирі в центрі Полтави. Спершу він справді говорив «новеньким» про вакансії масажисток чи покоївок. Однак уже через кілька днів, придивившись до тієї чи іншої претендентки уважніше, відкривав їй очі на те, що саме і в яких «покоях» доведеться «масажувати»... Одержавши згоду на заняття проституцією, одразу фотографував кожну «модель» оголеною на камеру мобільного телефону й за допомогою того ж «мобільника» надсилав відповідне «портфоліо» постійним клієнтам. Найчастіше ними ставали студенти–іноземці та місцеві й заїжджі підприємці.

За годину сексуальних утіх у саунах, готелях, на винайнятих квартирах вони платили по 200—250 гривень. «Хазяїн» обіцяв ділити цей гонорар навпіл із повіями, однак подекуди залишав останніх узагалі без заробленого. І це при тому, що за дванадцятигодинну «робочу зміну» вони «обслуговували» не менше двох–трьох клієнтів. Але «качати права» чи взагалі накивати п’ятами наважувалися одиниці. Бо ж організатор «фірми» погрожував розповісти найближ­чим родичам, знайомим своїх «підопічних» про те, якою професією вони заробляють собі на шматок хліба насущного, та ще й проілюструвати такі розповіді світлинами зі згаданого «портфоліо». Молодих жінок, які мали дітей, заодно жахав перспективою позбавлення материнських прав. А для «зняття стресу» пропонував наркотики...

Одна з працівниць «фірми», 20–річ­на повія, «сіла на голку» так, що ладна була виконувати будь–які забаганки замовників, а після викриття групи покінчила життя самогубством. Зараз правоохоронці встановлюють, чи пов’язана ця смерть із безпосередньою діяльністю злочинного кубла розпусти. Попри «публічну» у специфічному значенні цього слова діяльність, задокументувати «витівки» засновника та спіймати його на гарячому виявилося непросто. Обережності сутенера зі стажем вчив попередній досвід двох «споріднених» судимостей (щоправда, тоді за утримання місць розпусти і звідництво вдалося відбутися, по суті, легким переляком — штрафом та умовним терміном позбавлення волі). Спілкування у телефонному режимі дозволяло зберігати анонімність, контактувати між собою жрицям кохання практично заборонялося.

Почувати себе безкарним голов­ному «фірмачеві» допомагала ще й медична довідка про наявність у нього... параноїдальної шизофренії. Однак цього разу «заховатися» за вигадану психічну хворобу, з усього видно, не вдасться. Бо ж, як повідомили «УМ» у відділі зв’язків із громадськістю обласної міліції, експерти вже визнали затриманого осудним. Тож з урахуванням минулого «послужного списку» тепер йому «світить» щонайменше сім років за колючим дротом.