Ілля Вітюк звільнений з посади начальника Департаменту кібербезпеки СБУ
Президент України Володимир Зеленський підписав указ про офіційне звільнення Іллі Вітюка з посади начальника Департаменту кібербезпеки СБУ після корупційного скандалу. >>
Рийте носом!
18.12.2009
Прийнято вважати, що в період кризи потрібно обмежувати витрати. Навпаки, уряд повинен стимулювати витрати як державні і бізнесові, так і витрати населення. Ніщо так не поглиблює кризу, як відкладання витрат на майбутнє. Під час кризи потрібно витрачати гроші, підтримуючи розвиток. Це в кінцевому рахунку сприятиме зростанню платоспроможного попиту, а значить і зростанню виробництва. Зростання виробництва неможливе без зростання платоспроможного попиту. Нині навіть ті підприємства, спад яких сягнув 20—30%, не спроможні реалізувати свою продукцію. Зростання платоспроможного попиту — рятівне коло для економіки. Тільки покупець спроможний витягти економіку з кризової ями.
Ось таке концептуальне зауваження до дискусії про соціальні стандарти і доцільність їх зростання вважаю доцільним. Ключовим у дискусії є питання про пошук джерел фінансування зростаючих соціальних стандартів. Давайте предметно розглянемо це питання. Як казав Михайло Жванецький, «тщательней, ребята».
Де взяти гроші на зростання соціальних стандартів? Принаймні я можу назвати сім джерел покриття таких витрат.
По–перше, за рахунок скорочення видатків бюджету, які не є вкрай необхідними і доцільними. На основі інвентаризації видатків можна зменшити обсяги або анулювати ряд видатків. Зокрема, слід урізати видатки на утримання зростаючої армії чиновників, ліквідувати фіктивний ПДВ у зовнішньоекономічних операціях, суттєво зменшити обсяги видатків по кредитах під гарантії уряду. Зменшити, а ще краще ліквідувати багатомільйонні обсяги виплат Кабінету Міністрів Національному банку по процентах за позики, надані Нацбанком уряду на основі ліквідації комерційних стосунків між ними. Скоротити витрати на обслуговування зовнішнього боргу на основі зменшення його обсягів у перспективі. Мабуть, я назвав не всі можливості для скорочення видатків державного бюджету.
По–друге, за рахунок скорочення обсягів або, ще краще, ліквідації нецільового використання бюджетних коштів. До речі, Рахункова палата у своєму звіті назвала багато фактів нецільової розтрати. «Нецільове використання коштів» — це надто коректно сказано. По суті, йдеться про їх розкрадання. Виникає риторичне запитання: чому уряд і правоохоронні органи не оголошують війну розкраданню бюджетних коштів? Хіба це не було б доцільніше і шляхетніше, ніж запекло і затято боротися з уведенням нових соціальних стандартів?
По–третє, за рахунок детінізації економіки. Одні юридичні і фізичні особи платять нестерпні податки, інші — уникають їх сплати. За рахунок рівномірного розподілу податків між платниками можна отримати суттєві надходження до бюджету. Тут ми маємо величезне поле діяльності для виявлення доблесті податковою адміністрацією і правоохоронними органами. Чомусь усі кричать тільки про податковий тиск. Суть проблеми не стільки у зменшенні податкового тиску, скільки в рівномірному розподілі податків.
По–четверте, за рахунок цільової грошової емісії. Підкреслюю, цільової, а не загальної. Це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. У нас, як тільки скажеш про емісію, — зразу істерика. Наголошую: загальна емісія породжує інфляцію, а цільова кредитна і цільова грошова емісія є інструментом кредитної і грошової політики в контексті економічної і соціальної політики. Отже, йдеться про цільову грошову емісію на покриття видатків, пов’язаних із зростанням мінімальної заробітної плати і пенсії, підкреслюю, мінімальної, а не взагалі заробітної плати чи пенсії. У цьому і полягає цільова спрямованість емісії.
По–п’яте, за рахунок зростання ВВП на основі створення сприятливого інвестиційного клімату. Насамперед ідеться про посилення стимулюючої ролі податків на основі оподаткування фінансових потоків, оздоровлення банківської системи і поновлення кредитування реального сектору економіки, введення податкових пільг на інновації та інвестиції (до речі, більше жодних пільг бути не повинно), посилення стимулюючої ролі заробітної плати на основі її ув’язки з динамікою продуктивності праці, використання цільової кредитної емісії під конкретні, перш за все, інноваційні та інвестиційні програми.
По–шосте, за рахунок коштів від приватизації, зрозуміло, прозорої, конкурсної та доцільної.
По–сьоме, за рахунок коштів, отриманих від реформування чинної системи пільг (на основі її суттєвого скорочення).
Звичайно, немає нічого легшого, ніж сказати, що грошей нема, замість того щоб рити носом землю в їх пошуку. Але тоді не треба йти на державну службу, а займатись чимось іншим.
