«Як перекотиполе

17.12.2009

Уже не перший рік спостерігаю за особою, яка іменує себе «Вона». Можна маєтки записати на рідню. Можна мільярди перегнати в офшори.

Та саму себе театрально явити люду: перелякані очі, зірваний голос, нескінченні обіцянки, в які ще вірять либонь старці–вітренківці.

Чого боїться ця жінка чи кого? Ще кілька років тому, як у Верховну Раду пробилось з півтора десятка «батьківщинців», Ю. Т. водила з собою чималу варту — ні збоку, ні ззаду, ні спереду не підійдеш. Для нас, людей простих, не злодіїв, було дико на те дивитись. Приїздив Лук’яненко, приїздив Марчук, Литвин. Та кого тільки не бачила благословенна Волинь. А такого дива не було. Не кажу вже про Чорновола, котрий, здавалося б, не знав, що таке небезпека.

Вона — боїться. Кого? Чи не заокеанського нині Лазаренка, свого колишнього хазяїна? Нікого не здає він. Сам відбуває. І мовчить. Українці вміють мовчати. Але він живий. Живий і ніби здоровий. Іще не старий і ніби при статках.

Колись давно в Ляшковій «Свободі» пан Павло назвав Юлю зрадницею. І все.

То, певно, був його вирок, його присуд. А в тих, що живуть «по понятіям», слово хазяїна — закон. Тож — пантруй!

Вона ж тримає себе в стані постійної бойової готовності. Не те, що Ющенко, на всіх заходах — цілим виводком.

Вона працює — нескінченні зустрічі, наради, розмови з найкращим «другом» України, головним кадебістом РФ. На очах усієї України тривають торги, відбувається змова, як найкраще затягнути зашморг на наших шиях.

Ото прокинемось одного ранку — а ми вже РФ! Там, на північ — Уфа з Уралом, Воркутою, Магаданом, Колимою — «санаторіями–профілакторіями» для незгодних і іже з ними. Тут, по центру, первопрестольна з канонічним патріархатом, очолюваним агентом КДБ. А тут ми, тепленькі і сонні, потягаємося, розглядаємося: а що ж це таке, а ми ж не хтіли, а вона ж казала...

Юля в білому на плечах своїх кентаврів під час інавгурації Президента — як дівка на столі в корчмі. То була перша заявка: наступна п’ятирічка — моя.

І полились помиї на Ющенка і його оточення. За всю його каденцію жодна політична сила не вилила стільки бруду, як учорашня соратниця.

Хотілося б запитати пана Ляшка, як йому нині ведеться. Чи не примарюються йому часом долі багатьох порядних людей, об які ця особа витерла ноги? Але як вам можеться, панове Шевчук, Мовчан і кількадесят чоловік у цій кунсткамері, де всі струнко, крок вліво і т. ін., як? Чи варте того, за що платите своєю свободою, людською повагою.

А вона — працює. Вона — не Україна. І ніколи нею не була й не буде. Як перекотиполе прибилося до нашого порога, так і віднесе її од нас у чисте поле.

Молімося до Бога, аби вберіг од усякої нечисті. Аби простив нам гріхи наші, очистив душі, одкрив очі. І благословив нашу Україну на многії літа.

Шануймося!

Людмила ФІЛІПОВИЧ
Луцьк
  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>