Минулого тижня «Україна молода» знайомила читачів із резонансними документами кримінальної справи стосовно Юлії Тимошенко за № 29/ 00/ 0029–04, порушеної Головною військовою прокуратурою Росії за організацію підкупу посадовців Мініоборони РФ. У грудні 2005 року російські слідчі закрили справу за нереабілітуючими обставинами, а леді Ю. отримала процесуальний статус особи, що вчинила злочин, за який не понесла жодного покарання — термін давності нібито сплив. Цікаві документи тоді вперше оприлюднило Українське юридичне товариство. Втім, виявляється, подібні юридичні метаморфози з кримінальним переслідуванням Тимошенко відбувалися не лише в Росії. Слідчі Генпрокуратури України могли б дати «фору» російським колегам щодо здатності вигадати причини, як «відмазати» Юлію Володимирівну та її численну родину від перспективи провести не один рік у в’язниці за скоєні злочини. Те ж Українське юридичне товариство передало ЗМІ й інші раніше не відомі документи: копію, дивної в юридичному плані, постанови Генпрокуратури України від 21.01.2005 р. про закриття кримінальної справи стосовно Ю. Тимошенко за №49–800 (леді Ю. та її рідних обвинувачували в даванні хабарів Прем’єру Павлові Лазаренку впродовж 1996—1997 рр.) та ухвалу Верховного Суду від 11 листопада 2005 року. Що й казати, виявляється ВСУ ніколи не виправдовував Юлію Тимошенко та її рідних і не закривав жодної кримінальної справи, порушених проти них щодо діяльності ПФК «ЄЕСУ»! Відтак твердження Юлії Володимирівни про те, що 46 суддів Верховного Суду чотири роки тому визнали її невинною і повністю зняли всі обвинувачення, не варті ламаного гроша.
На особливу увагу заслуговує вищезгадана постанова ГПУ, яку, після її оприлюднення Українським юридичним товариством, чимало знаних правників підняли на сміх. Отже, на початку 2005 року, відсвяткувавши Новорічні та Різдвяні свята, старший прокурор 2–го наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими ГПУ, старший радник юстиції Безуглий В.Д. вирішив винести постанову про закриття кримінальної справи в частині обвинувачення Юлії Тимошенко та її чоловіка — Олександра. Що цікаво, того ж дня — 21 січня 2005 року — з таким рішенням прокурора Безуглого одразу погодився нещодавно відновлений Президентом Кучмою на посаді Генпрокурора Святослав Піскун. Варто нагадати, що за два дні мала відбутися інавгурація новообраного Президента Ющенка, а про власні амбіції очолити уряд уже відверто заявляла пані Тимошенко.
Важко сказати, чи Генпрокурору Піскуну якісь «добрі люди» радили не сваритися з майбутньою Прем’єркою, але його погоджувальний автограф на постанові Безуглого та печатка виглядають просто дико в юридичному плані. Колишні судді та працівники органів прокуратури, до яких зверталася «УМ» по коментар, в один голос кажуть, що це просто юридичний нонсенс. Адже коли слідчий приймає рішення закрити справу, то не погоджує його, тим більше із самим Генпрокурором. Печатки Піскуна там не повинно бути в принципі! А слідчий мав у межах доби направити постанову своєму прокурору за наглядом. Натомість постанова Безуглого і Піскуна процесуально оформлена не вірно, але... з прицілом!
«Розумієте, відтоді як на постанові з’явився автограф Генерального, відмінити її також може лише керманич Генпрокуратури! — пояснив «УМ» один із народних депутатів на правах анонімності. — Тобто, якби підписав вищий за Безуглого прокурор, її міг би відмінити будь–хто з керманичів Головного слідчого управління ГПУ, або куруючий заступник Генерального. Але після підпису Піскуна тут інше навантаження, мовляв, спробуйте це змінити!».
Але факт є фактом, хто б не був Генпрокурором, він може у будь–який момент відмінити цю постанову, і після цього Юлію Володимирівну знову можна притягнути до кримінальної відповідальності! Тим більше що Верховний Суд, як з’ясовано, її не виправдовував. Ще й вказав на рішення Генпрокурора Піскуна, мовляв, компетентна посадова особа погодила закриття справи, до неї і звертайтеся. Бува не тому, леді Ю. так часто критикує ГПУ за заангажованість іншими політичними силами, адже поставити Різницьку під свій повний контроль (на відміну від МВС) їй так і не вдалося: керманич ГПУ Медведько завжди може нагадати про постанову свого попередника Піскуна.
Для розуміння нагадаємо слова Юлії Тимошенко на прес–конференції восени 2005 року: «Ми одержали на руки два рішення Верховного Суду... Це рішення щодо всіх без виключення кримінальних справ, які впродовж десяти останніх років не давали жити ні нашій сім’ї, ні нашій команді. Тільки на шести листах перераховані статті тих кримінальних злочинів, які ми нібито здійснили». І наприкінці написано: «...Взявши до уваги, що кримінальні справи відносно Тимошенко Ю. В., Тимошенко О. Г., Шаго Є. П., Балюри А. В., Сокольченко Л. В. у частині звинувачень закриті обґрунтовано і відповідно до чинного карно–процесуального законодавства. Закриті у зв’язку з відсутністю складу злочину на підставі п. 2 ст. 6 КПК, а їхні права, порушені внаслідок безпідставного порушення кримінальних справ і притягнення до кримінальної відповідальності у законний спосіб повністю поновлено». Тобто з цієї миті абсолютно очевидно, що всі ці знущання були безпідставні..., що це були зухвалі політичні репресії».
Саму ухвалу ВСУ пані Тимошенко тоді не надала для ознайомлення журналістам. Тепер же, коли копія ухвали таки є у ЗМІ, стає зрозумілим, що леді Ю. тоді багато чого не договорила. Наприклад, те, що цю ухвалу ВСУ виніс у зв’язку з клопотанням до суду адвоката Тимошенко Віктора Швеця. Виявляється, що в задоволенні більшості клопотань ВСУ Швецю відмовив! Мало цього, не вказала Юля і ким саме закриті справи. Адже не Фемідою, а саме Генпрокуратурою, на рішення якої і посилалися судді ВСУ. В ухвалі так і зазначено: «справи закриті компетентними посадовими особами». Суд не розглядав питання вини Тимошенко та її оточення, оскільки слідчі ГПУ справу стосовно Юлі і Ко на розгляд Феміди не подавали, відтак і обвинувачення не підтримували. Феміда лише зазначила, якщо говорити простою мовою, що, згідно із КПК, компетентні посадовці (тобто Піскун і Безуглий) мають право закрити справу, але 46 суддів ВСУ не давали оцінку тому, наскільки законно це було зроблено! Адже з клопотанням про визнання цього «шедевра Піскуна» незаконним до Феміди ніхто не звертався.
Так само ВСУ відмовив адвокату Швецю в його клопотанні відмінити визначення колегії суддів ВСУ по справі Тимошенко від 17 липня і 7 жовтня 2003 року. У тих визначеннях команді Тимошенко особливо не подобалися наступні слова з мотивувальної частини ухвали ВСУ: «Колегія суддів вважає, що в матеріалах кримінальних справ щодо Тимошенко Ю. В. міститься достатньо фактичних даних, які свідчать про наявність ознак злочину. Проте районний та апеляційний суди, досліджуючи підстави, за якими були порушені кримінальні справи щодо Тимошенко Ю. В., дали їм неправильну оцінку і необґрунтовано скасували постанови про порушення кримінальних справ проти Тимошенко Ю. В». Отже, це визначення ВСУ, зроблене ще в 2003 році, колегія суддів ВСУ відмовилася змінювати і у 2005 році. Тобто воно залишилося чинним.
Щоб зрозуміти всі ці юридичні нюанси, наведемо коментар експерта з юридичних питань Олександра Колесника: «Верховний Суд не давав оцінки рішенню Генпрокуратури закрити кримінальну справу стосовно Юлії Тимошенко за №49–800. Не витримують критики твердження, що саме ВСУ закрив усі справи стосовно Тимошенко, бо це було зроблено Генпрокуратурою. Та й узагалі предметом розгляду ВСУ було аж ніяк не питання закриття цих справ. Існує два рішення ВСУ від 11.11. 2005 р., в обох випадках розглядалися клопотання адвоката керманичів «ЄЕСУ» Швеця. І тут варто зауважити, що Верховний Суд ВІДМОВИВСЯ продублювати рішення Генпрокуратури від 21 січня 2005 року про припинення цієї кримінальної справи і НЕ ВИНІС жодного рішення щодо припинення кримінальних справ, порушених проти Тимошенко та інших керманичів «ЄЕСУ».
Отож висновок очевидний: Верховний Суд ніколи не приймав рішень про припинення кримінальних справ проти Тимошенко, так само як і про відміну постанов прокуратури про порушення справ щодо неї, не підтверджував подібних рішень судів нижчих інстанцій та не знімав з неї обвинувачень і НЕ ВИПРАВДОВУВАВ її. А якщо згадати мотивувальну частину ухвали ВСУ 2003 року, то Феміда навіть помітила в її діях ознаки злочину.
Окремої уваги заслуговують обвинувачення Генпрокуратури щодо Юлії Тимошенко та її чоловіка. Справу було порушено ще у 2001 році, й на момент закриття справи Піскуном слідству вдалося зібрати чимало цікавих фактів, з якими читачі «УМ» можуть ознайомитися з наведених фрагментів постанови прокурора Безуглого. Зокрема, Юлія і Олександр Тимошенки були співвласниками кіпрської компанії Somolli Enterprises Limited, через яку, як зазначається у матеріалах слідства, «неодноразово давали Лазаренку П.І. хабарі на загальну суму 86 млн. 880 тис. доларів США». Тобто Павло Іванович, спочатку на посаді першого віце–прем’єра, а згодом і очільника уряду, сприяв діяльності «ЄЕСУ», яка отримувала вигідні контракти тощо, а керманичі «ЄЕСУ», у свою чергу, щедро розраховувалися з Прем’єром за це: мільйони «зелені» йшли на особисті кодовані рахунки Лазаренка.
До 2005 року в Генпрокуратурі не мали сумнівів, що у даному випадку йдеться про давання хабара в особливо великих розмірах, до того ж вчиненому повторно. Ознаки злочину побачили судді Верховного Суду. Але Генпрокурор Піскун зробив послугу обвинуваченій Тимошенко, за його вказівкою прокурор Безуглий одразу вирішив, що хабарництвом тут і не пахне, а йдеться про «загальновизнаний спосіб здійснення господарської діяльності»! Мовляв, одна юридична особа перераховувала гроші іншій юридичній особі, що тут такого?
«Це не просто подвійний підхід, це — юридичний абсурд, — зазначає юрист Олександр Колесник. — Коли рух коштів з рахунків на рахунки відстежується, то це гарне підтвердження факту хабарництва. Та й узагалі, якою господарською діяльністю міг займатися Лазаренко, перебуваючи на держслужбі, очолюючи уряд?».
Як бачимо, пані Тимошенко не лише підкуповувала посадовців Міноборони РФ, за що визнана в Росії особою, що вчинила злочин (про це йшлося у попередній статті «Кандидат–хабарниця»), а й має усі шанси відповісти за давання хабарів екс–Прем’єру Лазаренку (вже засудженому у США). Адже Верховний Суд не визнавав її невинною, просто складу злочину в її діях не захотів помічати Генпрокурор Піскун. Але жодної гарантії того, що інший Генпрокурор не відмінить постанову про закриття її справи і не відновить обвинувачення щодо неї та її чоловіка, Юлія Володимирівна не має. Раніше уникати допитів у Генпрокуратурі Юлі допомагала депутатська недоторканність. Тепер кандидат Тимошенко з кримінальною біографією хоче президентського імунітету.
 |
 |
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
