Не в жовтні, не в березні–квітні,
а в сірій грудневій імлі
мандрують пташки перелітні
просторами неба й землі.
Над тричі розтерзаним краєм
на південь, на захід і схід
летять одиночки і зграї,
брудний залишаючи слід.
Не видно ключів чистодзвонних,
не чути журного «курли!»
Чи то відлітають ворони,
чи то прилітають орли?
Ні, то не пернато–хвостаті,
що влітку виводять пташат.
То наші вожді–кандидати
до виборів притьмом спішать.
Той виріс з штанців депутата,
а той п’ятий раз претендент,
а цей тільки вчиться брехати,
а в помислах — вже президент!
Спішать в люкс–вагонах, на «тачках»
у села, в міста, до солдат —
у кейсах — банкноти у пачках,
в руках — цевековський мандат.
Залишивши рідні пенати
і теплі заморські краї,
везуть вони електорату
прокислі програми свої.
Деруть на майданах горлянки,
охмурюють власний народ,
солодкі, як мед, обіцянки
нам пхають у вуха і в рот.
Стрекочуть, тріщать, мов сороки,
Суперникам в очі плюють,
розмінюють партії, блоки
і совість свою продають.
До влади дорвавшись
халтурно — шляхами облуд і образ,
«вожді» нас пошиють у дурні,
як шили до цього не раз.
Тісний політичний фарватер
нуртує, кипить, як окріп!
Нас знову спішать купувати
і оптом, і штучно — вроздріб.
Припиниться ж ця веремія,
цей вічний політмарафон,
як ми відрізнити зумієм
орлів від горлатих ворон!