Київські етюди олігархів,

        Коваль коня кує, а жаба лапу підставляє — саме такі асоціації на тлі політичних процесів в Україні викликає діяльність Дмитра Корчинського з купкою «братчиків». Щодо телевізійних шоу, то, напевне, і пацієнтам психлікарень, якщо їм дозволяють дивитися телевізор, стала очевидною «генеральна лінія», замовлення з одного керівного центру. Однак із наближенням президентських виборів у «Проте» можуть перетворитися всі засоби масової інформації, які працюють «під патронатом» «чуків і геків». І як бути тоді? Адже санітарів на всіх не вистачить, а психіатри будуть просто не спроможні впоратися з жертвами телеагресії. Але «нарвані» укладачі «темників» не зупиняються. Та й чого можна чекати сьогодні, після переходу майже всіх загальнонаціональних каналів під «юрисдикцію» олігархічних кланів? Як видно, лише неухильного втілення в життя «правди від Геббельса», надто ж із присутністю в арсеналі таких «рупорів», як корчинські, джангірови та інші представники «другої древньої професії». Більш детально про тих, хто у своїй продажності обійшов повій — в окремій публікації, а сьогодні — кілька нових штрихів до «євангелія брехні» від Дмитра.

      Як відомо, пан Корчинський декларує себе також як керівник профспілки «Братство», приписуючи цьому карликовому утворенню міфічні перемоги то в Києві, то в Одесі. Для одномоментної розваги вони випендрилися, обливши майонезом гостя Леоніда Кучми — Джорджа Сороса (при цьому акції у виконанні хлопця з «Братства» явно чекали телеоператори відповідних каналів, що свідчило про їхню обізнаність на плані «оброби мецената»). Але оскільки Сороси приїжджають в Україну не щотижня, «братчики» Корчинського займаються іншими «масовими акціями» з тією ж лайнометальною суттю. Обдуривши кілька десятків людей обіцянками допомоги або прикупивши за червінець любителів дармової випивки, Корчинський і Ко час від часу водять їх під стіни Київської мерії. Через призму інформації, яку вони поширюють у своїй газеті, листівках та закликах, завдяки безпардонній брехні з телеекрана можна чітко побачити облудність, на якiй будується провокаційна сутність не лише «братчиків», а і їхніх покровителів.

* * *

      Нещодавно Дмитро Корчинський знову спробував звинуватити Віктора Ющенка в неіснуючих гріхах. Зокрема в тому, що «Наша Україна» не приєдналася — до кого б ви думали? До прогресивних соціалістів, об'єднаних есдеків та власне «братчиків» у їхньому «наїзді» на владу столиці. Мовляв, мер Олександр Омельченко вирішив підвищити плату за проїзд у міському транспорті, а опозиція не виступила проти цього. Напевне, таку маячню — Ющенко поруч із Медведчуком, Мороз пліч-о-пліч з Вітренко, тут же Тимошенко, Симоненко і Корчинський — може витворити хіба що уява хворої людини. І справа не лише в різнополюсності цих постатей — просто опозиція ніколи не опускалася й не опуститься до методів і прийомів, якими користуються «братчики», їхні покровителі та «попутники». Мається на увазі — до завуальованої і явної брехні, провокацій або спотворення реального стану справ. І якщо опоненти Ющенка звинувачують «НУ» в популізмі голослівно, то останні події в Києві переконливо засвідчують, хто ж займається ним насправді.

      Ні для кого не секрет, що «доброзичливці» київського міського голови вишукують найменший, найчастіше надуманий привід для дискредитації міської влади в очах киян. Але якщо раніше це були дрібні капості, то з приходом лідера «об'єднаних» на посаду головного президентського канцеляриста до атак підключилися ще й силові структури. Саме ті з них, керівники яких одержали «хлібні місця» за сприяння «головного юриста» або давно вже вірою і правдою служать «трояндовій» ідеї, котру підживлюють вкраденими у народу коштами. Як наслідок, з різних відомств в олігархічні ЗМІ йде злива компромату, що не має під собою ніякої реальної основи. А єзуїтський принцип — «мета виправдовує засоби» — з допомогою «темників» підкріпили ще й геббельсівським «винаходом» відносно того, якою має бути брехня. В результаті такого схрещення на світ з'явився вусатий кентавр з виряченими очима, замашками Азефа і набором фраз добре видресируваного цинічного папуги. Підтвердженням цього, очевидно, можуть слугувати не лише останні «Проте», а й подібні програми інших олігархічних ЗМІ.

      Інтерпретація рішення столичної влади про нові тарифи на проїзд у громадському транспорті та прив'язка до цієї події Віктора Ющенка свідчить, що олігархократи прагнуть нав'язати народові рівень мислення «нижче бордюру». Бо чого варте, приміром, твердження Корчинського про те, що у випадку введення нових тарифів на громадський транспорт кожен киянин витрачатиме щомісяця додатково 50—60 гривень? Звичайні арифметичні підрахунки засвідчують облудність цього твердження. По-перше, майже половина мешканців столиці належать до пільгових категорій, для яких проїзд у транспорті так і залишається безплатним. По-друге, навіть за новими тарифами вартість проїзного квитка для тих, хто щоденно користується чотирма видами транспорту, зросла б на суму, удвічі-втричі меншу від озвученої глашатаями «братчиків» та об'єднаних есдеків. А на один вид, наприклад автобус, подорожчання вилилося б у вартість аж... двох дволітрових пляшок «Живчика». За це людина одержувала право проїзду на цілий місяць за гроші, які доводиться викладати мешканцеві віддаленого райцентру Київської області за один рейс до столиці й назад. По-третє, досить промовистим є сам факт виступу «єдиним фронтом» проти намірів Київської влади поліпшити стан справ щодо транспорту міської організації об'єднаних есдеків, прогресивних соціалістів та «групи підтримки», що іменують себе «братчиками». Адже головними «вождями» названих структур є відповідно Медведчук зі своїм київським секретарем Місюрою, Вітренко та Корчинський.

* * *

      Щодо пана Медведчука та його однопартійців, то їхні відносини з керівництвом і міською громадою Києва, мабуть, не потребують додаткових коментарів. Ні для кого не є секретом і «приязні» стосунки з мером столиці глави Мін'юсту Олександра Лавриновича, через що його підлеглі, очевидно, змушені діяти в руслі настанов «патрона». І вишукувати будь-які, навіть абсурдні причини для відмови, наприклад, у реєстрації Статуту міської громади, розпорядження керівника виконавчої влади столиці про нові тарифи на проїзд у комунальному транспорті тощо. Щодо останнього, то варто процитувати хоча б один пункт документа, на який тенденційно посилалися ЗМІ, вихопивши з тексту слова про «перевищення повноважень». А насправді міське управління юстиції, яке, очевидно, діяло під тиском свого вищого керівництва, аргументувало свою відмову тим, що: «Зазначеним нормативно-правовим актом (КМДА. — Авт.) затверджено Перелік пільгових категорій громадян, яким надано право користуватися безплатним проїздом у міському пасажирському транспорті, що є перевищенням компетенції...» Але справа в тому, що ніхто нічого не перевищував, оскільки в перелік включили саме тих, хто віднесений до категорії пільговиків відповідними законами України. Або вимога узгоджувати розпорядження з іншими відомствами, що не передбачено законами. Більше того, навіть Президент України під час відвідин Харкова підкреслив, що встановлення тарифів є прерогативою органів місцевого самоврядування. Так що підлеглим пана Лавриновича, як бачимо, доводиться діяти так, наче вони зовсім не знають вітчизняного законодавства. Крім того, дезавуюючи свій підпис під уже зареєстрованим документом, як це було останнього разу, вони, по суті, підтверджують: на першому місці в «міністерстві справедливості» не закон, а політичне замовлення. Чиє? Якщо врахувати популістську позицію об'єднаних есдеків щодо нових тарифів на громадський транспорт у столиці та дії у цьому ж руслі Мін'юсту, то відповідні висновки зробити неважко.

* * *

      Не доводиться дивуватися, що й телеспічі пана Корчинського за тональністю не різняться від позиції та заяв Київського міськкому СДПУ(о), яким керує соратник Медведчука — Вадим Місюра, перебіжчик від соціалістів. Адже ім'я собі він робить на телеканалі, який перебуває під явним патронатом тих же «об'єднаних». Однак інформація, яку розповсюджували його соратники біля київської мерії, явно за межею здорового глузду. Закликаючи киян до протестних акцій, «братчики» Корчинського роздавали листівки, у яких стверджується, що у столиці: найдорожчий хліб, найдорожча вода, найдорожчий транспорт, найдорожче житло, найбагатші чиновники та найбідніші люди. Тобто людям, які не знають про ситуацію в інших регіонах держави, нахабно і безпардонно вішали локшину на вуха. Бо хліб у Києві на 30—50 відсотків дешевший, ніж в інших містах. Щодо води, то, приміром, за десять кілометрів від столиці — у Броварах — мешканці змушені платити за кубометр холодної та гарячої води у два з половиною рази більше, ніж кияни. Проте Корчинський не веде своїх однодумців під Київську обласну держадміністрацію, яку очолює симпатик пан Засуха.

      Відносно найдорожчого транспорту, то вартість його така ж, а то й менша, ніж у будь-якому обласному центрі. Але в якому місті України можна проїхати за 50 копійок 30—50 кілометрів? Тільки в столиці. Бо лише одна лінія метро від «Лісової» до «Академмістечка» — це десятки кілометрів з майже двадцятьма станціями метрополітену. А таких ліній — три. Київ за останніх сім років витратив на розвиток підземки у три з половиною рази коштів більше, ніж усі міста України разом узяті. І якби влада дбала лише про обсяги міського бюджету, а не про розвиток міської транспортної інфраструктури та її майбутнє, то знайти спосіб потрусити гаманці киян та гостей міста було б простіше простого. Не треба навіть переймати досвід інших країн, де пасажир платить не за проїзд у метро взагалі, а за конкретну відстань від станції до станції. Варто лише поставити турнікети при переході з однієї лінії метро на іншу та скоротити протяжність маршрутів наземного транспорту, й пасажири змушені були б платити вдвічі-втричі дорожче, ніж сьогодні. Однак влада турбується передусім про безпеку та комфорт тих, хто користується громадським транспортом. Для того щоб підтримувати наземний та підземний транспорт у належному, безпечному для його користувачів стані, з міського бюджету виділяються сотні мільйонів гривень за рахунок інших соціальних програм.

* * *

      Багато хто просто не задумується над тим, що ж насправді стоїть за протестами проти змін тарифів на транспорті та в комунальній сфері, бо не знає стратегічної мети противників міської влади. А вона дуже проста: чим гірші справи в столиці, тим краще для тих, хто давно вже зазіхає на власність київської громади. Для них головне — не дати можливості нормально функціонувати й довести до розвалу життєво важливі галузі Києва. Далі — за безцінь скупити все, а потім уже диктувати і свої ціни та умови. Саме такий сценарій маячить за різними протестними акціями, які проводять об'єднані есдеки спільно з «братчиками» Корчинського, не гребуючи звичайним шулерством та явною брехнею.

      А відносно найбагатших чиновників та найбідніших людей, то Корчинський має рацію лише в першому випадку. Бо дійсно, нинішнього голову Адміністрації Президента пана Медведчука до бідняків віднести важко. Як і його однопартійців, що сидять у «губернаторських», депутатських та інших чиновничих кріслах. Однак новоявлений «революціонер» зі своїми «братчиками» не влаштовує провокацій під президентською Адміністрацією — лише під Київрадою. І зрозуміло чому, адже  на Банковій хазяйнує його соратник по боротьбі з київською громадою.

      Очевидно, не в столиці слід шукати і найбідніших людей. У Києві середня зарплата вдвічі вища, ніж по Україні. Для пошуку вогнищ бідності варто поїхати в регіони, де при владі однопартійці нинішнього головного президентського канцеляриста.

      Отже, неважко визначити: шість «негараздів» із життя киян, перерахованих у листівці «від Корчинського», — сон рябої кобили. Взагалі, люди, які знаються на політиці, ще до того, як пан Дмитро відкриє в телевізорі рота, починають коментувати: «А що цього разу він збреше?» Та, на жаль, таку оцінку найчастіше можна почути лише в столиці та великих містах, де є хоч і невеликий, але все-таки доступ до альтернативних засобів масової інформації. А звідки дізнатися правду там, де по «ящику» можна дивитися лише програми телеканалів, які належать олігархам і керуються «темниками»? Адже «чуки і геки» роблять усе для того, щоб знищити альтернативні ЗМІ, змусити замовкнути неугодних владі журналістів, перетворити телебачення, радіо й газети на знаряддя паплюження тих політиків, які дійсно вболівають за долю свого народу.

      До речі, свого часу дружина Корчинського в інтерв'ю газеті «Факти» на запитання стосовно того, за рахунок чого живе її сім'я, зокрема, сказала: «Омельченко (київський мер. — Авт.) випустив нормальне розпорядження, я знайшла інвесторів...» Тобто мер столиці так чи інакше, але сприяв поліпшенню добробуту і сім'ї пана Дмитра. Після такого зізнання згадується вислів про те, що навіть собака не кусає за руку того, хто дає їй хліб. Дехто може заперечити, що в даному випадку ми маємо справу зі значно гіршим персонажем. І, очевидно, матиме рацію.

Володимир БУКОВСЬКИЙ.