«Я народився у Росії. Це моя країна, і я маю залишатися в ній, як би не було важко тут і легко на Заході. Скільки зможу, захищатиму тих, чиї права так брутально зневажаються в нашій країні», — писав Олександр Подрабінек у 1977 році, коли КДБ запропонував йому емігрувати. Інакше, мовляв, доведеться відкривати на нього «кримінал». Подрабінек відповів у відкритому листі, що, звісно, не хоче сидіти у тюрмі. Він знає, що на Заході за ним «не ходитимуть назирці четверо агентів, погрожуючи побити чи штовхнути під поїзд», і що там не посадять у концтабір за спроби захистити безправних і уярмлених. Але він залишається на Батьківщині. Відбувши після цього кілька років у совєтському концтаборі, правозахисник не змінився. У 2009 році, після чергового «антирадянського» виступу журналіста, йому знову погрожують, намагаючись витіснити з Росії. Щоб не був прикладом для співвітчизників. На 7 грудня заплановано перше судове засідання над 56–річним Подрабінеком за позовом «ветеранів» і про­кремлівського молодіжного руху «Наші». Від журналіста вимагають, зокрема, півмільйона рублів «компенсації за моральні збитки».