«Не виявлено жодного документа, що підтверджує концепцію «голодомор — геноцид» в Україні чи хоча б натяк у документах на етнічні мотиви того, що сталося, у тому числі й в Україні», — пише у передмові до книжки «Голод в СССР 1930—1934» керівник Федерального архівного агентства РФ член–кореспондент Російської академії наук Володимир Козлов. Цю книжку і відеодиск «Голод в СССР 1924 —1934. Новые документы» (російською та англійською мовами) роздали члени російської делегації учасникам засідання Комітету з політичних питань Парламентської асамблеї Ради Європи минулого тижня у Брюсселі. Це засідання присвячувалося обговоренню необхідності міжнародного засудження Голодомору в Україні 1932—1933 року. Доповідач Мевлют Чавушоглу поінформував Комітет про свої відвідини України, Білорусі та Казахстану — там він, зокрема, цікавився ставленням і до цього питання. Розгляд проекту відповідної резолюції ПАРЄ заплановано на 15 грудня.

«Неперспективні народи мають піти зі світової сцени», — таку думку розвивав ще Карл Маркс у своїх текстах. Про зникнення націй за комунізму писав Фрідріх Енгельс у «Проекті комуністичного символу віри» (1847). Ленін розмірковував над тим, що ринковий капіталізм нерозривно пов’язаний з етнічністю, отож, щоб перейти до наступної «суспільної формації» — комунізму — потрібно ту етнічність вгасити. Сталін, який керував національною політикою більшовицької партії від її початків, розвинув теорію про три етапи вимішування на «червоних» теренах «комуністичної біомаси», названої ласкаво — «совєтскій народ». Спершу слід було стимулювати розквіт національних мов та культур, потім їх зближення (коли поряд з національною мала використовуватися спільна мова), і на третьому етапі — злити усі нації в одну… Через десятиліття після початку реалізації цього «проекту» відомий історик Джеймс Мейс зазначав, що саму суть формули «зближення і злиття націй» можна трактувати як прогеноцидну.