Повернення недобитого

Запланована на вчора церемонія відкриття пам’ятника Леніну на Бессарабці в Києві, відновленого за гроші «комуністичного бізнесу», обіцяла бути напруженою. З самого ранку всі були «на нер­вах». Звичайне «ритуальне» вуличне протистояння, хто кого перекричить через міліцейський кордон чи в кого більше прапорів, яке навіть самі учасники давно не сприймають серйозно, — цього разу повернуло собі подобу колишньої гостроти. Комуністи сповнилися праведного гніву з того часу, коли 30 червня кілька активістів Конгресу українських націоналістів розбили кувалдами обличчя і руку головного ідола пролетаріату. Націоналісти обурилися, що їхні зусилля пішли намарне, і «попсованого» Леніна не лише не зняли, а й відреставрували та наново відкрили навмисно напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.

Принципи й позиції

Емоції накручувалися ще напередодні: комуністи обіцяли «стоять насмерть», а націоналісти закликали «брати в руки кувалди, яйця, фарбу, петарди та інші «підривні засоби» й рішуче перешкодити «червоному реваншу». Президентські вибори, які, як відомо, на носі, визначили склад учасників «спектаклю»: нагоду попіаритися використали передусім ті політичні партії, які висунули своїх кандидатів на пост головного керманича держави.

На середній смузі початку бульвару Шевченка, навколо статуї, вкритої білою халамидою, зайняли позиції комуністи, які тримали прапори КПУ та СРСР. Комуністів було спочатку до сотні, але невдовзі їх полку прибуло ще кількома сотнями. Через дорогу праворуч стояли до півсотні представників Української народної партії, ліворуч — так само до півсотні активістів ВО «Свобода». Кожна з націонал–патріотичних груп мала на озброєнні по одному мегафону, вони не контактували і не перетиналися між собою, а за наслідками акції, через свої прес–служби, розпіарили лише кожна себе. Націоналісти й не бачили одне одного, адже «ленінці», які розділяли проукраїнські «береги», підняли ліс прапорів. Їхня агітвантажівка «врубила» професійні звукопідсилювачі, «Вставай, страна огромная!» перемежовувалося з маршами у виконанні живого оркестру, який комуністи мобілізували з такої нагоди. Студенти–«петеушники», яких звезли з Київської області махати червоними прапорами, становили значну частину прихильників оновленого Леніна. Відчувши кількісну перевагу, вони почали кепкувати з націоналістів: «Сматрі, да ета лахі! Чьо ані ващє сюда прішлі?!»

Не словом, а криком

«Свободівці» кричали у відповідь, що прийшли «перешкодити відновленню комуністичного ідола, ката українського народу». Один із них навіть зумів оминути міліцейський кордон і «затесатися» між комуністів. Вуса юнака, запущені на козацький манір, і його українська мова одразу видали в ньому «ідеологічного ворога». Одразу кілька молодиків із комуністичного табору кинулися його бити, але вчасно втрутилися міліціонери, які провели хлопця назад до своїх. Комуністи ж вишикували кілька шеренг міцних коротко стрижених і досить агресивних молодиків у чорних куртках із червоними пов’язками «Дружинник».

Серед «націоналістів» махав прапором і Микола Коханівський — організатор та один із виконавців червневого побиття Леніна. «Кувалди нам не випадуть із рук. Ми будемо повертатися сюди до тих пір, поки не знищимо цей ганебний пам’ятник», — пообіцяв він, проте вчора «поводився пристойно».

Тим часом прибув лідер КПУ, кандидат у президенти від «лівих і лівоцентристських сил» Петро Симоненко, і свято на комуністичній вулиці почалося. Націоналісти зрозуміли, що змагатися зі звуковим устаткуванням КПУ не можуть, тож увімкнули мегафони в режим сирени. Так, під гучні завивання та віддалене, але дружне скандування «Ганьба!» комуністи перерахували і подякували всім приватним спонсорам реставрації, «на яку не було вилучено жодної копійки з бюджету». І попросили Симоненка відкрити Леніна народові. Рука й обличчя Леніна, як виявилося, приліплені з граніту іншого, чорнішого відтінку, тож чітко видно, що саме тепер у вождя «не своє».

Фарба і кров

Відкривши пам’ятник Леніну, Симоненко взявся розповідати про «світле майбутнє», яке той для нього символізує. Аж тут із перших рядів вірних на перший погляд ленінців у постамент полетіли пакети з фарбою кольору крові. Трохи заляпавши постамент, фарба розбризкалася довкола на руки бабусь і дідусів, які тримали транспаранти й червоні прапори.

Символіка події завдяки цьому штриху стала довершеною: виглядало так, ніби руки комуністів та пам’ятник їхньому вождю заплямовані кров’ю.

Доведений до кипіння натовп заревів: «Бєй їх!» — і до двох чоловіків, які кидали пакети з фарбою, кинулися «дружинники».

Одного з «диверсантів», члена Комітету декомунізації та члена проводу Спілки офіцерів України Ігоря Лісодіда, вихопили з натовпу вчасно, тож він отримав лише кілька стусанів. Пану Ігорю міліціянти заломили руки і повели до авто. «Це треба було зробити, бо інакше все виглядає так, що вони відкривають пам’ятник Леніну напередодні Дня пам’яті Голодомору, і це ніби нормально, так, ніби вони праві!» — встиг сказати журналістам пан Лісодід, поки його закрили в «бобику» і повезли до райвідділу міліції. Позаду бігли «дружинники» з криками «Народний суд!», намагаючись відібрати Лісодіда в міліціонерів або принаймні надавати йому додатково стусанів.

Менше пощастило його побратимові, Григорію Тихому, якого розлючені комуністи таки добряче побили ногами, поки один із «ленінців» не пожалів нападника і не витяг його з–під ніг своїх соратників. «Слава Україні! Ми все правильно зробили! А вам я дякую!» — сказав опоненту–рятівнику пан Тихий, втираючи кров, яка залила йому пів–обличчя. На щастя, серйозних травм він не отримав, так що згодом пішки, у супроводі двох міліціянтів, також вирушив до райвідділку. Що характерно, комуністів, які завдали людям тілесних ушкоджень, міліція не торкнула.

Націоналісти, які стояли по інші боки вулиць, не бачили, що відбувається з їхніми побратимами, — вони продовжували кричати. Інцидент із фарбою — єдине, що затьмарило комуністичний перформенс.

Натомість увечері Вікторія Омельченко з сином Віталієм закидали Леніна яйцями з фарбою. Їх затримали із застосуванням сили і відвезли до райвідділу.

ЩО ДАЛІ?

«Ленін–ленд»

Що буде далі з «головним Леніним країни» — невідомо. Граніт, який більше не монолітний, розбити буде легше, й націоналісти обіцяють робити це знов і знов, поки пам’ятник не усуне влада. У Київміськдержадміністрації «УМ» повідомили, що наступний порятунок Леніна — справа рук самих комуністів, і якщо вони відчувають загрозу, то мають звертатися до МВС, аби правоохоронці виставили цілодобові пости навколо «вождя».

Нещодавно демонтовані в Києві ідоли Григорія Петровського та Станіслава Косіора наразі зберігаються на складах комунального підприємства «Дирекція реставраційно–відновних робіт». Їх та інші демонтовані комуністичні символи використають при спорудженні так званого «Парку радянського періоду», коли нарешті визначаться з його місцем розташування (скажімо, в Гідропарку абощо). Можливо, за постійної активної позиції патріотичної громади з часом там знайдеться місце і для Леніна з Бессарабки?