«Намагаємося вижити в пеклі»

«Сьогодні ми перебуваємо під охороною СБУ. Я дуже вдячна цим людям, я їм довіряю. Із дому ми не можемо вийти без охорони, навіть у магазин. Тому будь–яка прогулянка — це ціла подія. Ми чітко знаємо, до яких вікон у будинку можна підходити, а які є ідеальними для снайперів. Ми знаємо, як правильно закрити штори і як стати біля плити, щоб не повернутися до вікна під певним кутом. Нам усім довелося подорослішати за ці півроку. Ми почали цінувати одне одного. Ми просто намагаємося вижити в цьому пеклі». Так змальовує своє нинішнє життя мати дітей — фігурантів «справи педофілів». І додає, що, попри все, її син і донька не шкодують, що розповіли їй правду про батька. Бо те пекло було значно страшнішим...

Правда, на прес–конференцію в УНІАН жінка прийшла не задля того, щоб вичавити сльозу в журналістів та в ...надцяте відповідати на запитання: «Ну як ви могли цього не помітити?». «Я змушена звертатися до преси, оскільки слідство після того, як справу забрала Генпрокуратура, змушує мене погодитися на психіатричну експертизу і дати згоду на таку експертизу моїх дітей», — каже жінка. У тому, що вона має бути, мати дізналася з однієї з газет. До того ж, як зазначає адвокат потерпілих Андрій Циганков, такі дії не передбачені Кримінально–процесуальним кодексом, оскільки на сьогоднішній день не стоїть питання про неосудність дітей і їхньої матері. Відтак жінка дуже сумнівається, що ця експертиза буде «адекватною і що потрібний діагноз не написаний заздалегідь». Це було б дуже зручно слідству — визнати, що в матері й дітей не все гаразд із головою, і, зрештою, закрити справу. «На сайті «Народної самооборони» мені вже намагалися публічно поставити діагноз психічного розладу, коментуючи це тим, що мати зійшла з глузду від горя. Також у пресі з’являється багато матеріалів щодо мого психічного стану. Все це змушує мене не довіряти майбутній експертизі», — каже жінка.

У самій справі суттєвих зрушень наразі немає. На думку адвоката Андрія Циганкова, «на сьогоднішній день відсутній чіткий порядок розслідування цієї справи, і, най­імовірніше, вона буде відкладена до 17 січня». «Не думаю, що хтось ставить палки в колеса слідству, але гадаю, що є чітка установка, а чи бути слідству взагалі, — каже мати постраждалих дітей. — І якщо ще місяць тому я мала ілюзії, що слідство таки зрушило з мертвої точки, то зараз із кожним днем такої впевненості все менше. Натомість відчуття того, що мене заганяють у куток, стає дедалі більшим». Жінка стверджує, що на неї постійно тиснуть правоохоронні органи, зокрема наполегливо «радять» відмовитися від адвоката.

Водночас у порушенні кримінальної справи проти міністра МВС Юрія Луценка за розголошення таємниці всиновлення матері дітей відмовили. Як зазначає Андрій Циганков, слідчі Генпрокуратури, знаючи, що його підзахисна не проживає за адресою своєї реєстрації, саме туди 18 листопада (лише через тиждень після прийняття рішення) направили листа із повідомленням про відмову в порушенні кримінальної справи. Хоча й добре знали, де насправді мешкає постраждала родина. На думку адвоката, це було зроблено зумисно, щоб мати дітей пропустила всі строки для оскарження відмови в порушенні кримінальної справи проти міністра МВС. «Я дуже хотів би побачити цю постанову. Я, як адвокат, не можу зрозуміти, яким талантом треба володіти, щоб відмовити в порушенні кримінальної справи за наявності факту злочину», — каже Андрій Циганков. До речі, мати постраждалих дітей стверджує, що до заяви міністра й ажіотажу в пресі діти не знали, що вони всиновлені...

ДО РЕЧІ

Квартирне питання

Мати дітей прокоментувала заяви, в яких її звинувачували, що цим скандалом вона намагається позбутися чоловіка та отримати у своє повне розпорядження їхню спільну квартиру: «Це звичайна квартира у спальному районі міста. Загальний метраж — 64 квадратні метри. Вона була куплена на гроші, виручені після продажу квартири, яку я мала до шлюбу. Це не та квартира, за яку варто боротися, тим більше такими методами. Та ми й не зможемо в ній більше жити. Я не ходжу туди навіть поливати квіти».

ПРЯМА МОВА

Мати постраждалих дітей:

«Я бачила, що з дітьми коїться щось не те. І зверталася до психологів, щоб дізнатися причину такої поведінки сина та доньки, але навіть фахівці не змогли з’ясувати, що діти переживають сексуальне насилля. А чому не могла запідозрити... Хіба хтось із вас, коли йде в магазин, може подумати про те, що за ці півгодини батько може зґвалтувати дитину? Кому подібна дикість може спасти на думку? Людина про такі речі в принципі не думає, тому що не вважає їх можливими».