Довідавшись, що в неділю, 25 жовтня цього року, в нашому місті відбудеться фестиваль «Рок–Січ», мене заінтригувала його назва, я вирішив піти на концерт, щоб почути якусь гарну пісню й розвеселити свою душу в цей час, коли на пост Президента України вже лізуть усі, кому не ліньки, хто має гроші, щоб обдурити людей і відібрати хоч кількасот чи кілька тисяч голосів виборців від кандидата, який може насправді вивести наш народ на шлях духовного зростання й справжнього, а не обіцяного покращення добробуту народу.
Прийшов я на площу в той час, коли з гучномовців лунала патріотична пісня з часто повторюваними словами «Хлопці, підемо!..».
Велика сцена була в сірому тумані. І от, коли пісня закінчилася, сірий туман розвіявся, а сцену заповнив червоний, туди зайшли артисти й сіли на свої місця. До мікрофона підійшов якийсь, не знаю хто, може, це був пан Пупец, хто його знає, який крикнув: «Привіт іванофранківцям». Публіка гучно відповіла: «Привіт! Привіт!».
Публіку складали переважно підлітки, з яких, мабуть, кожен четвертий–п’ятий тримав у руці пляшку з якимось напоєм, а приблизно кожний п’ятий–шостий — цигарку в зубах. Вони підскакували, робили всілякі вихиляси, цілували дівчат, галасували.
Задивившись на цю публіку, я раптом аж здригнувся, бо з гучномовців понеслися такі громові звуки, що в мене все затремтіло всередині. Прожектори почали сліпити очі. Так почався концерт.
Зрозуміти, про що співається в пісні, було неможливо, бо це був суцільний рев, гуркіт, брязкотіння, в яких зовсім потонули звуки голосів артистів.
Я якось витримав цю навалу й подумав, що, може, наступна пісня стане зрозумілою. Але даремні були мої сподівання, бо і друга, і третя пісні були суцільним ревом.
Довше витримувати щось подібне я вже не міг — закрив пальцями вуха й подався геть із площі. Ті пекельні звуки гналися за мною ще з півкілометра.
Я нітрохи не перебільшую й не іронізую, не сміюся, бо це не сміх, а сльози.
Ось такий відбувся розрекламований в Івано–Франківську концерт на підтримку кандидата в президенти України Юлії Тимошенко. А коштував він, мабуть, немалі гроші: монтаж, демонтаж, перевезення великої сцени і дорогої апаратури могутнім автомобілем, оплата артистів, освітлення й усе решта. А скільки здоров’я забрав цей концерт у слухачів?
Отож і запитуєш себе: навіщо і чиї гроші викидають на вітер, де бере їх кандидатка в президенти?