Кілер для заводу

Два великі підприємства Харкова за рішенням обласного Господарського суду потрапили під процедуру санації і можуть невдовзі поповнити довгий список знищених заводів–банкрутів. Керівники регіону називають цю оборудку черговою рейдерською атакою і просять втрутитися у справу правоохоронні органи. На їхню думку, ситуація, коли долю багатотисячних колективів і перспективних виробництв одним розчерком пера вирішують арбітражні керуючі, а не профільні фахівці, стала надто загрозливою, аби можна було й далі робити вигляд, що цього лиха в країні не існує.

Боролися і побороли?

Боротьбу двох підприємств за своє існування — Ізюм­ського тепловозоремонтного та Харківського приладобудівного заводу імені Т. Г. Шевченка — можна без вагань вписати до сторінок новітньої історії робітничого руху на Слобожанщині. Відмовившись бути свідками повільного і, як свідчить практика, нерідко замовленого вмирання своїх виробничих гігантів, люди влаштували протягом останнього року настільки гучні акції протесту, що їх не могли не почути управлінці обласного та міністерського рівнів. У результаті недавно обом підприємствам призначили нових керівників, яким вдалося за підтримки чиновників реанімувати завмерле виробництво, виплатити людям бодай частину зарплати і навіть отримати нові контракти.

Перші успіхи заводів, що зупинили повзуче банкрут­ство, досить швидко розвінчали нав’язаний нам міф про те, що наші підприємства об’єктивно приречені на смерть, бо їхня продукція нібито нікому не потрібна. Виявляється, це далеко не так. Скажімо, після того, як на заклик облдержадміністрації справами ІТРЗ зацікавився начальник Південної залізниці Віктор Остапчук, підприємство отримало замовлення на 2,5 мільйона гривень. Ще 10 мільйонів тепловозоремонтники зароблять найближчим часом, бо їхніми послугами вирішили скористатися ще й Південно–Західна, Придністров­ська і Донецька залізниці. Також з’ясувалося, що підприємство спроможне у перспективі освоїти ремонт усіх видів електротранспорту і навіть самотужки випускати тролейбуси з трамваями та рейкові автобуси.

Ще більш грандіозні плани з’явилися після зміни керівництва у заводу імені Шевченка. Колишньому гіганту вій­ськово–промислового комплексу замовили виробництво комплектуючих до танків «Оплот». Йому також вдалося укласти вигідні контракти з «Укртелекомом», «Укрзалізницею» та кількома російськими фірмами. А зовсім недавно завод потрапив до списку енергомашинобудівних підприємств, що виготовлятимуть турбіни для вірменських і таджицьких електростанцій. Як «УМ» вже повідомляла, кілька тижнів тому харківська облдержадміністрація і низка місцевих енергомашинобудівних гігантів уклали напрочуд перспективні угоди з Вірменією і Таджикистаном на модернізацію об’єктів енергетичних галузей цих двох республік. Завод імені Шевченка, за словами керівника області Арсена Авакова, є важливою ланкою в технології створення потужних енерготурбін , тому його банкрутство поставить під сумнів виконання укладених угод або значно їх ускладнить.

І ось тут почалося «найцікавіше». Поки ці два підприємства тихо вмирали, монотонно видавлюючи за межі прохідної кваліфікованих працівників, їхньою долею ніби ніхто й не цікавився. Але як тільки стали очевидними перші результати реанімації і з’явилася перспектива одужання, над «хворими» знову підняли дамоклів меч. Як стало відомо днями, Господарський суд Харків­ської області оголосив обидва заводи банкрутами, ввів процедуру санації, призначивши туди арбітражними управляючими людей, які, за словами Арсена Авакова, мало знаються на виробництві, але добре володіють ремеслом знищення підприємств. Такі дії керівник області назвав класичною рейдерською атакою, за якою, найвірогідніше, стоїть одна і та ж комерційна структура. Причому її мета, швидше за все, полягає не в тому, аби відібрати курку, яка раптом почала нести золоті яйця, а саме пустити бідолаху під ніж, аби й не думала бути корисною.

І комар носа не підточить!

Схем, за якими перспективні підприємства доводяться до банкрутства, насправді дуже багато. Але ті, що були використані у випадку з ІТРЗ і заводом імені Т. Г. Шевченка, вражають своєю відвертою нахабністю.

За словами голови правління ВАТ «ІТРЗ» Віктора Сапожнікова, проблеми у тепловозоремонтників почалися два роки тому, коли на підприємстві запрацював однойменний Торговий дім. Його статутним завданням була поставка комплектуючих і продаж готової продукції на умовах стовідсоткової передоплати. Але як встановила перевірка КРУ, авансовані платежі за відвантажені запчастини та надані послуги на заводський банківський рахунок так і не почали надходити, підприємство залишилося без обігових коштів і змушене було позичати гроші, сповзаючи в боргову яму. Більше того, у 2007 та 2008 роках колишній директор підприємства Євгеній Орлов уклав дві угоди на поставку комплектуючих до тепловозів загальною вартістю понад чотири мільйони гривень, але ці домовленості були виконані «з явними ознаками фіктивності». Простіше кажучи, всі операції в межах виконання угод «проводилися з повітрям».

Багато питань у ревізорів виникло і щодо угоди, яку пан Орлов уклав від імені заводу (причому без обов’язкових у такому випадку тендерних процедур) з кримською фірмою «Арсенал–Еко». Йшлося про надання маркетингових послуг на суму майже мільйон гривень. Чи виконавці надавали ті послуги, наразі сказати важко, але те, що борг із їхньої оплати став предметом фінансових маніпуляцій — цілком очевидно. «Викликає відвертий шок і той факт, — йдеться в розповсюдженому для преси заводському повідомленні, — що Орлов, будучи директором заводу, в оформленні договору №7 не просто підписався під тим, що Торговий дім «забрав» на себе борг заводу перед «Арсеналом–Еко» на суму 951тисяч 444 гривень, а й погодився прийняти на завод борг по договору без номера між двома комерційними структурами, що не мають жодного стосунку до ІТРЗ. У результаті, сума, яку Орлов «повісив» на завод, склала майже 1 млн. 335 тис. гривень». Проаналізувавши ці факти, ревізори КРУ зробили висновок, що дії директора ІТРЗ «мають ознаки доведення ввіреного йому державного підприємства до банкрутства».

Як виросла банківська недоїмка заводу імені Шевченка у розмірі 45 мільйонів гривень, поки що невідомо. Але позичальники, яким підприємство завинило трохи більше половини цієї суми, домоглися через суд початку санації приладобудівного гіганта. Причому події розгорталися з такою блискавичною швидкістю, що обласні чиновники встигли лише безпорадно розвести руками. Поки виробничо–управлінська делегація Харкова на чолі з керівниками регіону перебувала у Таджикистані, шукаючи ринки збуту, в тому числі й для шевченківців, кредитори провели власні збори та ініціювали розгляд справи у Господарському суді. У свою чергу слуги Феміди без консультацій з Міністерством промполітики — державним власником підприємства, призначили арбітражним управляючим заводу нікому невідомого спеціаліста Дмитра Задружного. А той щойно переступивши ворота прохідної, звільнив із посади недавно призначеного урядовцями директора Віктора Гущина й запустив процес санації. З точки зору чинного законодав­ства, вважає перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Бабаєв, комерційні структури, що стоять за кредиторами, діяли бездоганно. Саме тому Арсен Аваков ситуацію на заводі називає патовою. «Я вважаю, що відбувається відверта безсовісна атака, — сказав він. — Причому вже йдеться не про ІТРЗ, де працює 300 чоловік, а завод, на якому трудиться двотисячний колектив. Це безпрецедентно!».

Однак, тенденція!

Законність дій кредиторів заводу імені Шевченка та фахівців Господарського суду, які винесли ухвалу на їхню користь, у юристів питань не викликає. Інша справа, чи є досконалим сам закон? Той факт, що долю промислового гіганта, який входить до списку стратегічних державних підприємств, є важливою ланкою у виробництві бронетехніки та енерготурбін і має весь спектр технологічних процесів, пов’язаних з електронним приладобудуванням, може запросто вирішувати невелика група кредиторів, без сумніву, — правовий нонсенс. Або умисно створена колізія на той випадок, якщо хтось підприємливий захоче порізати на металобрухт унікальне виробництво, яке розбудовувало не одне покоління заводчан. Саме тому Арсен Аваков уже звернувся до фахівців Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з проханням провести експертизу чинному законодавству і озвучити усі його правові протиріччя. З ініціативи Міністерства промполітики та обласних чиновників у ситуацію, що склалася, мають нев­довзі втрутитися також СБУ, міліція та прокуратура. Управлінці мають намір оскаржити найближчим часом і рішення Господарського суду.

Своє бажання якнайшвидше вирвати два заводи з рук «санаторів» керівники області пояснюють тим фактом, що жодне харківське підприєм­ство, введене подібним чином у режим санації, не вийшло з неї «живим». «Серп і молот», «Завод самохідних шасі», «Завод електроапаратури», «Куп’янський ливарний завод», «Ізюмський оптико–механічний завод» — реальні «жертви» подібних історій, від яких залишилися, у кращому випадку, випотрошені стіни, а то й купка виробничого сміття. І це, на жаль, не повний список фантомів, який і надалі залишається відкритим.