Євген Золотарьов після Майдану став членом Партії вільних демократів Бродського.
Активіст Павло Зуб’юк починає роздуми про Помаранчеву революцію з... Леніна. У Києві на станції метро «Театральна» досі стоїть бюст і висять гасла вождя. Українською та російською мовами написано: «Лише та революція чогось варта, якщо вона може себе захистити». «При всій моїй зневазі до Леніна, — каже Павло, — це дуже правильна цитата. Ми надто рано розслабилися. Після перших же «болячок» треба було організовуватись і протестувати».
Зуб’юк був активістом «Пори» — неформальної організації, яку вважають одним з авангардів Помаранчевої революції. Цікаво, що активісти перекладають відповідальність за нинішнє розчарування не тільки на політиків, а й на громадський сектор.
Під час другого туру «порівець» Павло Зуб’юк входив до мобільної групи, яка фіксувала порушення на виборах. Керівником групи був народний депутат Микола Поліщук (після революції — міністр охорони здоров’я). Павло їздив із відеокамерою, тому його називали «Спілбергом».
Група зафіксувала в Києві чимало порушень. «На Воскресенці у Києві ми помітили маршрутки «Обухів—Київ». Виникло питання: чому вони стоять тут, якщо маршрутки відправляються з Видубичів, — розповідає Павло. — Ми простежили за людьми, зайшли в будівлю однієї фірми — а там ціла зала народу! Там у них була база, вони ходили по всіх школах навколо голосувати за відкріпними посвідченнями. Коли вони нас побачили — давай розбігатися, хто куди може». До Павла відразу підійшли молодики, наполягали, щоб вимкнув камеру, погрожували.
Павла здивувало, що люди не визнавали за собою провини. «Поліщук пояснює жіночкам, що вони займаються фальсифікаціями. А вони давай відповідати: «А що, ми не маємо права проголосувати у столиці?». Ті провінційні жіночки «бикували» по–чорному: «Думаєте, ви тут депутат і самий главний? А ми, народ, не можемо сказать своє слово?» Оце, розумієте, називається правозахист», іронізує Павло.
Група Поліщука потім помітила цих людей іще й на Березняках. «Не сумніваюсь, що ті самі тітки з ЖЕКів через тиждень уже були на Майдані й ходили з помаранчевими стрічками», — жартує Зуб’юк.
Уранці Павла розбудила бабуся і сказала: «Переміг Янукович». «Порівець» сплюнув, узяв куртку, наплічник і пішов на Майдан.
Для Євгена Золотарьова — одного з лідерів «жовтої» «Пори» — революція починалася гірше. Після того як на Майдані розбили перші намети, Євген вирішив заїхати додому. «Я хотів подивитися на доню. Минуло кілька місяців, як вона народилася. Під під’їздом мене чекало шестеро людей. Почалася бійка. Спочатку я намагався відбиватися, але потім вирішив тікати», — розповідає Золотарьов.
Зуб’юк провів у наметовому таборі десять днів, поки не підхопив ангіну, а температура підскочила до 40. Додому Павло не заходив. «Якби прийшов до хати, то вже не хотілося б виходити», — згадує «порівець».
Для Золотарьова те товариство, яке було на Майдані, — «мабуть, найкраще товариство в житті». Євген мав багато організаційної, рутинної роботи. Він пригадує: коли революція вже перемогла, на Майдані був великий феєрверк. «І тоді я зрозумів, що найцікавіше вже минуло. І минуло значною мірою в рутині, бо лежала велика відповідальність за організацію. Я бачив обличчя людей, які були такими осяяними, щасливими. Я такої ейфорії не відчував», — каже молодіжний активіст.
Але це — перемога, феєрверк — було потім. А в революційні дні активісти, що жили на майдані Незалежності, готувалися до радикальніших варіантів. Золотарьов розповідає, як революціонери йшли до адміністрації Президенти, обв’язавшись ланцюгами. Міг бути штурм. «Тоді багато говорили про те, що наш спротив — ненасильницький. Але підсвідомо ми, мабуть, були готові на те, щоби спробувати зайти туди через кордони міліції. Більшість людей хотіли радикалізації», — зізнається Золотарьов.
Активісти стали у три шеренги, поєдналися ланцюгами, щоб їх не можна було розірвати, коли підійдуть до кордонів. Відчайдухам роздали невибагливий набір: протигази, аби захистися від сльозогінного газу, і військові шапки–вушанки. «Ми підійшли до кордону. З’явилася Юлія Тимошенко і сказала, що Кучма подав у відставку і треба святкувати. Це нас якоюсь мірою розслабило», — каже Євген.
Павло теж пам’ятає цей момент на Банковій: «Ми підійшли до кордону, і раптом хтось почав кричати: «Це провокація! Ми ж не армія, ми мирна революція. Навіщо нам дають військові атрибути? І люди почали масово викидати ті шапки й протигази».
Тодішні революціонери були налаштовані дуже рішуче. Золотарьов відзначає: «Якби не це (дезінформація про відставку Кучми), то революція, можливо, не була би такою «карнавальною».
Обидва хлопці розчаровані тим, як влада розтратила кредит довіри людей, і тим, як вона працювала ці роки. Але частину вини беруть і на себе. «Є певні моменти, за які треба було покаятись. Ми не завжди говорили людям про те, що є момент ілюзорний. Ми не сказали людям, що цей карнавал і феєрверк емоцій треба переносити у регіони і спробувати провести, принаймні, комунальну революцію», — зазначає Золотарьов.
Для Євгена найбільше розчарування — це історія його покоління, покоління революціонерів. «Я маю на увазі тих людей, які були учасниками іще першої «революції на граніті». На жаль, це покоління не стало контрелітою. Багато людей були поглинуті нинішнім політичним класом», — каже Золотарьов.
А Павло Зуб’юк згадує про фразу Леніна. «Громадянське суспільство «профукало» цей час. Люди верталися до Жмеринки абощо і думали, що за них усе зробить добрий цар. П’ять років після Помаранчевої революції — це чудова ілюстрація, як можна красиво і потужно перемогти, а потім це розтринькати».
Найпопулярніші скандування Майдану
1. «Ю–щен–ко! Ю–щен–ко!»
2. «Свободу не спинити!»
3. «Нас багато, і нас не подолати!»
4. «Банду — геть! Кучму — геть!»
5. «Схід і Захід — разом!»
6. «Донецьк, Донбас, приєднуйтесь до нас!»
7. «Міліція — з народом!»
8. «Фальсифікаціям — ні! Махінаціям — ні! Понятіям — ні! Ні брехні!»
9. «Кідалов — підрахуй!»
10. «Яйце — це сила, що зека завалила!»
День свободи, який із 2005 року є державним святом, цього річ не обійдеться без офіційних заходів.
Президент Віктор Ющенко 22 листопада о 18.30 візьме участь у зібранні в Українському домі, де виступить із промовою та вручить державні нагороди. «Продовжить захід концерт українських виконавців та творчих колективів, таких, як Марія Бурмака, Віктор Морозов, Тарас Петриненко, Оксана Білозір, «ВВ», «Плач Єремії», «Мандри», «Тартак», «Кому вниз», «Піккардійська терція» та інших», — ідеться в повідомленні прес–служби Президента.
«Я хочу назавжди зберегти для нас усіх свободу. Хочу назавжди зберегти нашу державу. Хочу назавжди встановити чесні і однакові правила для всіх», — заявив Ющенко напередодні п’ятиріччя Помарачевої революції.
За традиції, усі охочі вдень і ввечері 22 листопада зустрінуться на майдані Незалежності, аби згадати визначні часи та себе в них.
Окрему зустріч проведуть «польові командири» Майдану, котрі зараз належать до табору Юлії Тимошенко.
П’ять років тому в колі «помаранчевих» активістів існувало таке поняття — «ідеали Майдану». Важко достеменно сказати, що саме ховалося за цим висловом. Та є одна річ, яку я відношу до ідеалів Майдану і якої мені найбільше не вистачає з тих революційних днів. Це людська солідарність, взаємна підтримка, доброта і ввічливість. >>
Будь–яка вартісна подія залишає по собі слід не тільки в історії, а і впливає на майбутнє. Це і є критерій для визначення, чи була подія значимою. Помаранчева революція, поза сумнівом, підпадає під таку класифікацію. Вибори п’ятирічної давнини започаткували певну моду як у речах і смаках, так і в політичних технологіях. >>
У це не хочеться вірити, однак... З–поміж більш як чотирьох десятків подружніх пар, яких поєднав Майдан у буремні дні Помаранчевої революції, лише ця, тридцять сьома, витримала випробування часом. П’ятирічний ювілей свого весілля Юрій Жук та Христина Єсейкіна святкуватимуть 12 січня — це день, коли священик Києво–Печерської лаври отець Валерій вінчав їх на Хрещатику. Після цього молодята більше року не узаконювали свій шлюб у РАЦСі, бо вважали, що повінчані Богом і цього є достатньо. І лише другого лютого 2006–го зареєстрували шлюб, а 16 березня народився їхній синочок Юрко, найбільший і найцінніший революційний здобуток молодої сім’ї, яку поєднав Майдан. >>
День виборів почався зі страшної новини — на виборчій дільниці в селі Молодецьке Черкаської області вбито капітана міліції Петра Потєхіна. Йому завдали черепно–мозкової травми. Зловмисники забрали зброю, бюлетені не чіпали. >>
Професор Львівського національного університету ім. Франка Ярослав Грицак — відомий історик і в Україні, і за кордоном. Він кілька років викладав у Колумбійському університеті та Гарварді. На замовлення британського видавництва 49–річний фахівець готує книгу про історію України. А ми розмовляємо з паном Ярославом про Помаранчеву революцію.
Грицак вважає Майдан великою подією — поштовхом, який дав Україні можливість стати кращою. На жаль, п’ять останніх років не принесли того, що чекали у 2004–му. Ярослав Грицак стверджує: в політиках можна і треба розчаровуватись, а найважливіше — не розчаруватись в Україні. >>
