Грань, за якою що?

В останній день перед виборами Леонід Кучма звернувся до українців. Президент сказав, що влада не допустить, аби політичну логіку в Україні диктувала «агресивна меншість». «Влада зробить усе, щоб другий тур виборів відбувся спокійно. Влада не дасть перетворити демократичний процес, яким є вибори, на недемократичне насилля, яким є революція», — сказав із телеекранів Кучма.

Очільник режиму наголосив, що Президентом має стати той, за кого проголосували люди. А той, хто програв, — мусить визнати свою поразку. Хоча Леонід Данилович, звісно, вбачав переможцем Віктора Януковича.

«Поряд із нами вирували революції. Стріляли з танків по будинку парламенту, бунтували на площах, розв’язували війни. Україна залишилася острівцем спокою в цьому морі нестабільності, тому що ми ніколи не переходили грань, за якою кров», — заявив Кучма. І подякував народові за «наш толерантний національний український характер, дорогі мої українці».

Зі всієї України надходила тривожна інформація про десятки поїздів, які перевозять людей із відкріпними посвідченнями. У деяких регіонах було знайдено протоколи із заздалегідь проставленими печатками, бюлетені з галочкою навпроти Януковича.

Тож «меншість», «агресори» і «насильники» готувалися до масових виступів. 21 листопада, відразу після голосування, на майдані Незалежності було заплановано мітинг на підтримку чесних виборів. Трохи дивно, але мер Києва Олександр Омельченко, хоча й надав свій штаб у користування Ющенкові, подав у Шевченківський суд Києва заяву з проханням обмежити акцію. Певне, продовжував складати яйця у два кошики. Мерія програла суд, і ніщо не заважало поставити 21 листопада на майдані перші намети.

ЦИТАТА

«Україна молода» 20 листопада 2004 р. вийшла з білою першою шпальтою, на якій було надруковано вірш Бориса Грінченка:

Приходить час, приходить час, —

Сказати кожен мусить з нас,

Чи він народу вірний син,

Чи тільки раб похилий він,

Чи раб похилий, чи боєць —

Хай кожен скаже навпростець!..