На трьох містках
Реалії життя сусідньої республіки, яка розривається між соціалістичним минулим і необхідністю капіталістичних реформ, українському громадянинові важко збагнути. Але тут ще й досі працюють за радянською системою: якщо Батьківщина накаже, то треба робити. Саме так вийшло і з Захаровим. У вівторок Міністерство спорту й туризму Білорусі своїм наказом призначило його головним тренером хокейної збірної на період підготовки й участі в зимових Олімпійських іграх, що відбудуться у Ванкувері з 12 по 28 лютого 2010 року.
Білоруська збірна залишилася без керманича на початку листопада, коли подав у відставку Глен Хенлон. Американець образився на «сябрів» за те, що його звільнили з посади керманича клубу КХЛ — мінського «Динамо», хоча сам фахівець приводів для цього не бачив. Команда хоча і йде на дев’ятій позиції серед 12 клубів Західної конференції відкритого чемпіонату Росії, але має непогані шанси потрапити до «плей–оф». Тож Хенлон не знайшов причин залишатися на чолі збірної і вирішив, за його словами, приділити більше часу родині.
А на збірну ж чекає участь в Олімпіаді, тому білоруські чиновники й підшукали оперативно заміну «янкі», далеко не заглядаючи.
Що цікаво, Захаров сам вніс свою кандидатуру на розгляд керівників спортивного відомства. Після спільного засідання комісії НОК із державними чиновниками міністр Олег Качан затвердив Мих Миха керманичем збірної.
Нагадаємо, Захаров уже понад десять років очолює мінську «Юність», з якою чотири рази ставав чемпіоном Білорусі. А з жовтня цього року він став керманичем і української збірної.
Поки що 47–річний фахівець утримався від коментарів стосовно подальшої співпраці з «синьо–жовтими». Можливо, про свої плани він розповість на прес–конференції Національного олімпійського комітету Білорусі, яка відбудеться в Мінську сьогодні.
А далі що?
Від такого перебігу подій навіть у білоруських «акул пера», звиклих до непередбачуваності їхніх чиновників, брови поповзли догори. Журналісти найпопулярнішої спортивної газети республіки, «Пресбол», Микола Карпович і В’ячеслав Федоренков поділилися своїм здивуванням із кореспондентом «УМ». Виявляється, звернувшись до своєї Федерації хокею, вони отримали відповідь, що там... нічого не знають про призначення Захарова. Утім тренер пообіцяв, що найближчими днями постарається узгодити з «домашньою» федерацією всі нюанси. Хоча у фахівця з президентом ФХБ, колишнім міністром внутрішніх справ Володимиром Наумовим, непрості стосунки.
А от якими аргументами Захаров оперуватиме в розмовах із босами українського хокею, наразі неясно. Учора в обід у прес–службі ФХУ «Україні молодій» повідомили, що офіційної реакції наших керівників ще немає. Президент федерації Анатолій Брезвін учора ввечері мав спілкуватися із Захаровим по телефону. Те ж саме сказав і генеральний менеджер збірної України В’ячеслав Завальнюк: «Лише після розмови з тренером можна буде говорити про його подальше перебування на чолі нашої команди».
Білоруські ж чиновники не бачать проблеми в такому сумісництві Михайла Михайловича. «Будемо розв’язувати проблеми поетапно. Наша збірна грає на Олімпіаді в лютому, а українська на чемпіонаті світу в першому дивізіоні — аж у квітні», — розмірковує заступник спортивного міністра Республіки Білорусь Дмитро Шичко. Якщо ж виступ «червоно–зелених» у Канаді задовольнить їхнє керівництво й Захарову запропонують повезти збірну у травні на світовий форум до Німеччини, то вже тоді білоруси шукатимуть з українцями компромісу, як поділити тренера.
Щоправда, невідомо, чи влаштує такий підхід нашу федерацію. Адже в грудні заплановано черговий тренувальний збір. За словами Завальнюка, в середині наступного місяця «синьо–жовті» проведуть у Києві або турнір, або товариські матчі. Зокрема, тут очікують збірну Польщі й московські «Крилья совєтов» (хоча на офіційному сайті ФХУ в розділі «Міжнародний календар збірної» на сезон 2009/10 — прогалина). У ті ж терміни гратиме в міжнародному турнірі й збірна наших сусідів. І як розриватиметься Захаров, залишається лише здогадуватися. До того ж у лютому чемпіонат Білорусі не перериватиметься на Олімпіаду, тож «Юність» також залишиться без керманича.
Людський фактор
Бажання фахівця очолити олімпійську збірну й виступити з нею в когорті найсильніших хокеїстів планети можна зрозуміти. Мих Мих уже очолював білоруську команду в 2004 році — тоді він посів із нею чільне місце в другому за рангом дивізіоні, повернувши «сябрів» до еліти. Але потім сталася відставка після провалу в кваліфікації Олімпіади–2006: виграючи в латвійців (4:2), білоруси примудрилися за дві з половиною хвилини в третьому періоді пропустити три шайби й поступитися латишам дорогою до Турина. Тепер тренерові хочеться довести, що то була прикра випадковість.
Та й великого натхнення від співпраці з українцями Захаров навряд чи отримує. Під час тренувального збору в листопаді він був неприємно вражений, в яких скромних умовах доводиться готуватися нашій національній команді.
Хокей «відфутболили»
На поліпшення цих умов спрямована, зокрема, й державна цільова соціальна програми «Хокей України». Утім заходи підписаного у 2007 році документа практично не виконують. Адже згідно з ним, упродовж 2008—2012 рр. мали б звести 60 спортивних споруд зі штучним льодом (по 12 щороку), на що з держбюджету планувалося виділяти 180 мільйонів гривень щорічно. В Україні ж на кінець 2009 року замість очікуваних 24 ковзанок запрацювали лише три.
У цьому році уряд спочатку скоротив прогнозовані 180 мільйонів до 150, а потім забрав «на інші цілі» й ті. І лише днями — наче жест «благочинності» — Кабмін для реалізації держпрограми виділив Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту зі Стабілізаційного фонду держбюджету 35 мільйонів гривень. Причому освоїти їх треба до кінця року, а те, що залишиться, — повернути.
Із такими реаліями арени для тренувань дорослих і юних спортсменів і надалі будуть екзотикою. А про святкування сторіччя українського хокею, заплановане в наступному році указом Президента, схоже, можна забути.