Без протоколу

За рік дії посилених штрафів для водіїв за порушення Правил дорожнього руху ситуацію на українських дорогах навряд чи можна назвати безпроблемною. Чиновники звітують про зменшення кількості загибелі людей у ДТП, збільшення надходжень до бюждету й ратують за посилення вже посиленого українським парламентом 24 вересня минулого року покарання за порушення ПДР. Утім якщо після ухвалення Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» чимало розмов було про неминуче зростання хабарництва на дорогах, то нині мало хто вголос наважується заявити про те, скільки ж доводиться дати «на лапу». Адже значно легше на місці «домовитися» з інспектором, віддавши у кілька разів меншу суму, ніж бігати по інстанціях, шукаючи, де треба сплатити значно більше, зате «по закону».

Звісно, й самі державтоінспектори швидко зметикували, а їхні «послуги» принаймні удвічі подорожчали. Та, мабуть, більшою проблемою, яка з’явилася, стало навіть не хабарництво, а, за моїм власним спостереженням, — хамство людей у погонах. Приміром, в один із понеділків осені автора цих рядків близько 9–ї години ранку зупинив патруль під Жулянським мостом у столиці. На запитання, на якій підставі, відповіді не було. Натомість чоловік у мундирі упродовж 15 хвилин перевіряв документи, не реагуючи на мої зауваження, що запізнююся на роботу. І все б нічого, якби аналогічна ситуація не повторилася і у вівторок, і в середу. Після третього разу на мою репліку «це вже стає традицією» і «я зателефоную на «гарячу лінію» (як це радять робити в Державтоінспекції. — Авт.) перевірка документів зайняла вже... 30 хвилин. Упродовж цього часу інспектор вайлувато звіряв номер кузова автомобіля, перевіряв аптечку тощо. І немає гарантії, що і за півгодини я б поїхав, якби не журналістське посвідчення. А у відповідь на запитання, чому ви мене зупиняєте третій день поспіль, прозвучала взагалі дивна фраза: «Бо у вас номерний знак автомобіля — дублікат». Що це означає, ніхто не пояснив і до сьогодні.

Можливо, пояснення про «дублікат» було настільки ж правдиве (врешті–решт, номерний знак я отримав у тій же Державтоінспекції, а не виготовив у кустарних умовах. — Авт.), як пояснення даішника неподалік моста Патона, який зупинив мене без будь–яких причин безпосередньо на виїзді із заправки. На цілком законне прохання пред’явити посвідчення, як це гарантує стаття 5 Закону «Про міліцію», у відповідь прозвучало лише погрозливе «что?!». А після мого наступного зауваження і прохання пояснити причину зупинки, адже, згідно з пунктом 12.12.4.11 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо–патрульної служби Держ­автоінспекції МВС України, «забороняється зупиняти транспортні засоби без наявних на те підстав», інспектор видав: «У тєбя фальшивиє докумєнти. Сєйчас я тєбя в райотдєл закрою». На щастя, того разу все обійшлося, а інспектор через деякий час повернув документи. Запам’яталася і фраза, після якої моє посвідчення водія перекочувало з його рук до мене: «Слушай, братан, в слєдующий раз будєш такой умний, я твойо корито в кошару загоню, а ти в обєззяннік поєдєш».

Оскільки цей інцидент таки було вичерпано, номерний знак патрульного автомобіля, як і прізвище інспектора, називати не буду. Скажу лише, що такі «примочки» нині стали модними. На українські дороги прийшов «розводняк» на гроші. Причому 100 гривень стає традиційною «таксою» за «закриті очі». Щоправда, за ці гроші хлопцям у погонах доводиться заправляти і патрульні автомобілі, і з перевіряючими ділитися. Обов’язок останніх — стежити за тим, щоб не брали хабарі, — вже давно перетворився на стимул брати. Адже не візьмеш — не матимеш чим поділитися. А так, як кажуть, і вовк ситий, і отара ціла.

Насамкінець пригадую ще один незвичайний випадок, який мав місце після опівночі у Києві за Одеською площею, біля повороту на Чабани. Два автомобілі Державтоінспекції разом із патрульно–постовою службою зупиняли всі автівки, яких у таку пору ночі було не так і багато. І поки в мене перевіряли документи, навпроти «мого» інспектора зупинилася іномарка. На передньому сидінні біля водія сидів чоловік, з голосу якого було чути, що він «під градусом». Повернувши голову до даішника, чоловік без будь–якого остраху вперемішку з добірним матом почав ганити інспектора: «Что, стоітє? Ти что нє відіш, что я єду — ану сваліл с дарогі!». На моє превелике здивування, інспектор мовчки відступив, навіть не зупинивши нахабу. Було очевидно, що і ДПС, і ППС добре знали, чий це автомобіль. Після того як дорога іномарка поїхала, інспектор розгублено побажав мені «щасливої дороги».

Тоді подумалося: когось можна звинуватити у підроблених документах, а хтось може собі дозволити обматюкати інспектора при свідках і спокійно поїхати. Але до європейської культури на дорогах як з боку Державтоінспекції, так і «мажорів» на шикарних іномарках, нам ще ой як далеко. І таке реформування ДАІ, чим нібито займаються сьогодні його очільники, підвищуючи штрафи, — не більше, ніж банальне здирництво «для протоколу».