«Іменини» української газети

Харківські журналісти, політики і діячі культури звернулися до глави держави Віктора Ющенка з ініціативою проголосити на державному рівні 12 листопада Днем україномовної преси. Ця пропозиція має глибоке історичне підґрунтя. Саме цього дня 104 роки тому на теренах Центральної та Лівобережної України вийшла перша україномовна газета «Хлібороб». Її видрукували у Лубнах власним коштом відомі громадськополітичні діячі та просвітителі брати Шемети, попри чинні на той час Валуєвський та Емський укази царату про заборону української мови. І хоча це видання, з різних причин, проіснувало недовго, його засновникам вдалося головне — переконати громадськість у тому, що українське газетне слово в Російській імперії має право на життя і, всупереч усталеній думці, таки знайде своїх шанувальників. Уже через чотири місяці у Харкові автор славнозвісного памфлету «Самостійна Україна» Микола Міхновський випустив українською газету «Слобожанщина». А далі, мов за ланцюжковою реакцією, україномовні видання почали з’являтися не лише на теренах України, а й у Петербурзі, Москві, на Кубані, Далекому Сході. Як повідомив журналіст і дослідник Юрій Хомайко, через рік кількість таких видань різного типу зросла до чотирьох десятків, і вони всюди мали популярність.

На думку ініціаторів свята, досвід столітньої давності залишається актуальним і для теперішньої України. Причому не лише тому, що кількість україномовних видань за часи незалежності на сході країни помітно скоротилася. А й тому, що за прикладом минулого нам потрібно активніше просувати свої видання по тих куточках світу, де мешкає наша численна діаспора. Цією формою пропаганди активно користуються наразі північні сусіди. За словами Юрія Хомайка, протягом останніх років уже відбулося кілька конгресів російськомовної преси, організатори яких ставлять собі за мету поширення рідного друкованого слова не лише на теренах близького, а й далекого зарубіжжя. Ми ж поки що не дійшли, умовно кажучи, навіть до Бєлгорода чи, наприклад, Тирасполя, де живе чимало наших співвітчизників. Тож запровадження офіційного Дня україномовної преси, на думку авторів ідеї, може стати початком консолідації сучасних подвижників національного відро­дження і появи нових просвітницьких проектів, до яких можуть приєднатися і видавці з діаспори. Словом, за великим рахунком, ідеться про розбудову єдиного україномовного простору, що не має кордонів.

Дата 12 листопада може стати також поштовхом до глибшого вивчення вітчизняної минувшини. «Мені, як викладачеві стає прикро до сліз, коли бачу, як чітко, детально, науково розписана, наприклад, історія тієї ж англомовної журналістики, — каже директор Інтенсивних курсів журналістики Харкова Владислав Проненко. — Там імена відомі на весь світ. Хто ж такі були брати Шемети, в Україні ніхто не знає». Аби відновити історичну справедливість, харків’яни, окрім запровадження Дня україномовної преси, вирішили створити ще й музей­архів. Згідно з задумом авторів проекту, він має перетворитися, з одного боку, на загальнодоступну колекцію друкованих видань, а з іншого — у науково­дослідницький центр, що вивчатиме історію вітчизняної журналістики. Основу майбутньої експозиції склали унікальні видання з особистих архівів Владислава Проненка, Юрія Хомайка та Сергія Бобка. Над її поповненням наразі активно працюють й інші журналісти та громадські діячі Харкова.