Про принців, фазанів та естетичну користь брехні
«У дитинстві я жила на Лук’янівці, на вулиці Білоруській. Бабуся часто водила мене гуляти у «скверик Котляревського» — так ми його називали, хоч я пам’ятаю цей сквер ще до того, як там з’явився пам’ятник Івану Котляревському. На місці пам’ятника було розбито клумбу і стояли залишки якоїсь кам’яної споруди, нібито каплиці. А ще був дитячий майданчик, де я навіть одного разу зламала руку, коли лізла на «ракету»... Три вулиці — Мельникова, Герцена та Якіра — утворювали трикутник, подекуди забудований дуже гарними одноповерховими будиночками. На одному з них мені дуже подобався барельєф у вигляді жіночої голівки. Згодом маленькі особнячки знесли, і лишився тільки один дім, який запам’ятався мені двоповерховим — там свого часу був Будинок піонерів, а згодом — центр роботи з жінками.
Щодо дачі Хрущова, то стояла вона по вулиці Герцена, 14. Від мого скверика дача була через дорогу, обнесена високим зеленим парканом — загадковим і таємничим. Була ще солідна брама, вздовж якої походжав міліціонер. Я, 6–7 років, підбігала до того паркану і прикладала око до щілини, бачачи всередині щось невимовно гарне. У мене тоді однією з найулюбленіших книжок була «Червоненька квіточка» з її диким садом–лісом, посеред якого стояв зачаклований будинок з усілякими принадами та багатствами. Пам’ятаю, як кілька разів у браму заїжджав чорний автомобіль — очевидно, «Чайка» абощо — і на якусь мить я бачила за воротами щось не дуже чітке, але також (як мені тоді здавалося!) загадкове та прекрасне.
Батько розповідав мені, що там живуть принци та принцеси. А моя мати тим часом працювала неподалік у медичному училищі, викладала там латину. І її колежанку — учительку біології — запрошували у цей самий таємничий будинок з не менш таємничою метою — лікувати... фазанів та павичів. Звісно, що я від цієї подробиці була у повному захопленні. А згодом, коли я вже стала студенткою, загадковість якось розсіялась та зникла. Зник зелений паркан, і мій таємничий особняк виявився досить пошарпаним будинком, без жодної магічної аури та натяку на шарм».
... а також про царів, царевичів, бурих ведмедів, американських президентів
та радянську «показуху»
«А насправді історія дачі Хрущова починається зовсім не з Хрущова. У 1889–му цю земельну ділянку в Кмитовому яру викупив успішний підприємець, власник аптек Октавіан Бєльський. У 1893 році за проектом архітектора Миколи Казанського там почалося будівництво. Бєльський влаштував у своєму будинку дві п’ятикімнатні квартири, які здавав в оренду.
У 30–ті роки радянська влада, ясна річ, привласнила будиночок собі, зробивши з нього урядову резиденцію. Чому саме там? По–перше, Кмитів яр хоч і не можна назвати центром міста, але він ніколи не був непоказною точкою на мапі. Там дуже гарні парки, красиві пейзажі — словом, повний релакс. До того ж завдяки своєму розташуванню ця державна дача була повністю ізольована від міста — очевидно, з міркувань безпеки це також дуже важливо. Навіть трамвайні лінії, які було прокладено неподалік від Кмитового яру, «скатали» та перенесли в інші місця.
Кажуть, що вже у 1943–му, відразу після визволення Києва, на дачі поселився Хрущов. Особисто я його ніколи не бачила. Мої батьки — також. З усіх сімейних байок можу похвалитися тільки розповіддю про те, як моя бабця, будучи гімназисткою, зустрічала у Києві імператора Миколу ІІ з царевичем Олексієм.
І все–таки Хрущов, безумовно, у Києві зупинявся. Люди говорять, що, окрім фазанів, до яких кликали колегу моєї матері, в його маєтку жили навіть ведмеді. Просто так — для «царського» шику. А сам генсек буцімто часто гуляв по парку, читав газету на терасі. Кажуть, що до Києва він приїжджав удвох з дружиною, й задля них розширювали приміщення дачі, добудовували якісь спальні...
Останнє, що мені спадає на думку в зв’язку з дачею Хрущова, це... візит американського президента Ніксона до Києва. Боюсь помилитися, але, здається, то був 1971 рік... Усі чомусь були переконані, що Ніксон неодмінно зупиниться на дачі Хрущова. Звідки пішли такі чутки — поняття не маю. Можливо, їх також розповсюджували з міркувань безпеки або політичного гламуру — щоб уникнути терактів або щоб якісь невдоволені радянською владою не влаштували під вікнами Ніксона пікет.
Звісно, що ні на якій дачі Хрущова Ніксон не зупинявся. Але вулицю Артема про всяк випадок вилизали начисто. Завершили майже все розпочате будівництво, за одну ніч наробили клумб. Словом, навели порядок...
Ну а дача Хрущова тим часом потроху занепадає. Нині в її приміщенні — адміністрація Інституту педіатрії, акушерства та гінекології. Але фазанячі клітки на її території ще збереглися...»
P.S. Від себе «УМ» також хоче згадати усіх фігурантів «справи про дачу», тобто ощасливлених державною нерухомістю радянських номенклатурників.
Отже, першим на дачі по вулиці Герцена, 14 жив собі нарком внутрішніх справ УРСР Всеволод Балицький. Жив недовго — з 1934 по 1937 рік. Потім наркома розстріляли. А доти Балицький розстрілював сам: він зажив недоброї слави в Україні. Саме за його часів каральні органи масово винищували «ворогів народу» та висаджували у повітря київські храми. До речі, церкву святого Феодора у Кмитовому яру ліквідували також на наказом Балицького.
Після Балицького жителем дачі Хрущова був, власне, Хрущов. Ще до війни державну дачу привели в ідеальний порядок: побудували паркові мости, привезли скульптури, зробили штучні озера. На всі вдосконалення пішов мільйон (!) радянських карбованців. Дуже короткий проміжок часу — між Балицьким та Хрущовим — усіма цими розкошами насолоджувалися діти працівників НКВС — для них там зробили піонерський табір.
А у 1943–му на дачі оселився Микита Хрущов (у 1944—1947 рр. — голова уряду УРСР, у 1947—1949 рр. — перший секретар ЦК КПУ, а після смерті Сталіна і до своєї відставки у 1963–му — генсек ЦК КРПС та повновладний господар «однієї шостої частини суші»). Щоправда, очоливши радянську державу, Хрущов у Києві більше не відпочивав. Його резиденцію віддали у розпорядження перших секретарів ЦК КПУ. Таким чином Хрущова на дачі в Києві могли бачити після 1943–го і до переїзду новоспеченого генсека до Москви.
Київські «стакери» стверджували, що між дачею Хрущова та Вищою партійною школою (що займала будівлю по вулиці Мельникова, 36 — нині там міститься Інститут міжнародних відносин) існував підземний хід. Так це чи ні — невідомо. Світло на це питання міг би пролити Петро Шелест — третій та останній функціонер такого рангу, що проживав на дачі Хрущова. Він керував Компартією України до 1972 року, коли його було знято з посади за «буржуазний націоналізм».
Вочевидь, дача Хрущова була не надто щасливою. А якщо згадати її сусідство з Бабиним яром, з двома старовинними лук’янівськими цвинтарями (які, у свою чергу, розташовані на місці ще більш давніх поховань), дискурс заведе нас далеко від заявленої теми. У хащі київської містики...
