Цвіт лотоса

Попри те, що поезією нібито цікавляться все менше, деякі українські видавці дозволяють собі розкіш дарувати хай нечисленним шанувальникам таку екзотичну річ як японська поезія. Зокрема київське видавництва «Грані–Т» видрукувало дві книжки класичної японської поезії: збірку віршів Рьокана (1758—1831), поета епохи пізнього Едо (кін. XVIII — поч. XX ст.), та середньовічну антологію «Хяку–нін іс–сю» («По одному віршу ста поетів») у перекладі відомого японіста Івана Бондаренка.

Рьокан, якого сучасники називали «божевільним генієм», «ченцем–диваком», «неперевершеним художником», уперше постає українською мовою. Видання позначене добротною передмовою та есеєм «Рьокан, або Японський Сковорода». Із усієї спадщини поета–ченця, що нараховує значну кількість китайськомовних віршів, Іван Бондаренко пропонує ознайомитися лише з тими, що були написані в жанрі хайку й танка. Фактично, такі «прості» тексти мають кілька рівнів прочитання, кілька шарів підтексту. Задля адекватнішого проникнення у твори японського класика сам перекладач і пояснює певні реалії. Несподіваними, на перший погляд, є паралелі (історичні, мовні, культурні тощо) між Україною та Японією, котрі послідовно проводить Іван Бондаренко. Зокрема, він перекидає «аркодужний міст» між Григорієм Сковородою та Рьоканом, про що можна і сперечатися, й погоджуватися. Утім виданий цим же видавництвом альбом «Україна—Японія: дерев’яна архітектура» фотохудожниці й архітектора Галини Шевцової є не менш несподіваною і водночас переконливою спробою довести подібність нашого та японської народного і сакрального будівництва.

Та повернімося до Рьокана.

* * *

Недовговічна,

Як жіноча врода,

Гірських жоржин,

що розуміли, краса —

Зірвати жаль

І не зірвати шкода!

Так написав Рьокан у одному своєму танка. І нам зрозумілий тонкий настрій жалю і смутку за швидкоплинним часом, який не візьмеш у жмені...

«Вибрані твори» японського поета оригінально оформлені: як зазначають знавці, обкладинка виконана у дзенському стилі; на кожній сторінці подано оригінал — ієрогліфікою та хіраганою, знизу — переклад, у примітках японські терміни також подаються в ієрогліфіці; вірші, які послужили прообразом деяких творів поета, цитовано повністю в оригіналі та перекладі.

Рьокан був також — і не могло бути інакше — і видатним каліграфом. Мистецтво написання ієрогліфів — це ніби піймати мить і зафіксувати її в час особливого натхнення. До цього майстри готуються ціле життя. Українські читачі мають змогу бодай певною мірою долучитися до пійманих митей унікального японського поета. Українські асоціації до японських реалій — гадаю, це вже не такий і нонсенс...