Не знаєш української — плати штраф

Це на власному прикладі доводить мешканець Миколаєва Анатолій Ільченко, який вчинив у рідному місті справжній «мовний переворот». Саме завдяки його принциповості місцеві чиновники та міліціонери вечорами студіюють підручники з української мови. Багато хто з них уже програв судові позови Анатолію Ільченку і сплатив пристойні штрафи за свою недбалість. А інші бояться, що не сьогодні–завтра цей «епатажний дивак» (так багато хто в Миколаєві називає Ільченка) позиватиметься й проти них!

«Я вимагаю перекладача!»

Треба чесно визнати, що на вулицях галасливого Миколаєва почути українську взагалі неможливо. Швидше ви почуєте англійську, турецьку, молдовську чи бозна ще яку мову. Більше того, якщо ви звернетесь до перехожих українською, на вас подивляться з цікавістю, як на дивакуватого оригінала. Але дивуватися тут нічому: адже навіть місцевих держслужбовців змусити розмовляти українською можна винятково через суд. За словами Анатолія Ільченка, ідея подати позов до суду виникла у нього через глибоке обурення цією нездоровою ситуацією, яка склалася на Півдні України. Потрібно сказати, що більше 25 років пан Ільченко перед виходом на пенсію працював учителем математики. Маючи схильність до точних наук, Анатолій Іванович уміє безпомилково прораховувати свої дії. Як результат, більше 80 відсотків від усіх його позовних заяв на чиновників, які не знають української, виграно!

— Коли я приїжджаю до Росії або Молдови і не чую там української мови, — каже Анатолій, — це нормально. Але коли я приїжджаю у споконвічно українське місто Миколаїв або Херсон, то бачу, що тут не люблять рідну мову навіть учителі — викладачі української мови! Це нонсенс! Коли я починаю судитися з якоюсь установою, вона наймає адвокатів, приводить своїх представників, юристів, і вони (хоча здебільшого самі українці!) доводять, як без української можна обійтися і що вивчати її не обов’язково. Це біда нашої хворої нації!

Анатолій Ільченко каже, що тепер до нього всі місцеві міліціонери та держслужбовці звертаються винятково українською мовою. Але не через те, що вони щиро полюбили рідну мову, а лише через страх нових судових розглядів. Пан Анатолій згадує випадок, що стався із секретарем Миколаївської міськради. Коли Ільченко попросив у нього, щоб той спілкувався з ним українською, чоловік (до речі, українець за національністю) заявив, що йому... потрібен перекладач, бо він не те що говорити, а навіть розуміти «рідну» мову може тільки зі словником!

— Дісталося від мене і рекламникам, і керівництву ВАТ «Миколаївобленерго», — продовжує перелік своїх перемог Анатолій Ільченко, — завдяки моєму втручанню, їм терміново довелося перекладати свою продукцію на мову країни, в якій ми живемо.

Міліція «за мову» відповідає у суді

Солідарний у мовному питанні з Ільченком і керівник місцевого КУНу Василь Чванцев. Чоловік практично щодня влаштовує своєрідні «рейди» містом у надії знайти бодай одного представника правоохоронних органів, який вільно володіє українською. Та поки що змусити миколаївських силовиків розмовляти державною мовою можна тільки «з–під палиці», тобто через суд.

— А почалося все з того, що мене якось зупинив інспектор ДАІ і почав щось наполегливо вимагати, — каже пан Василь. — Я ввічливо попросив його перейти на мову моєї країни, тобто — українську. Однак інспектор віддав перевагу ненормативній лексиці. Я запідозрив, що це взагалі не співробітник ДАІ, бо він як службовець мав би володіти українською. Тоді я вирішив його сфотографувати про всяк випадок, але інспектор вирвав у мене камеру з рук, що ще більше схилило до думки, що я маю справу з фальшивим представником влади.

Після цього почалася тривала переписка Василя Чванцева із керівництвом місцевого Управління ДАІ, а пізніше — і з представниками МВС. Тільки через місяць прийшла відповідь, що проведено ретельну службову перевірку. І встановлено, що дійсно інспектор порушив десяту статтю Конституції України, бо спілкувався, як іноземець, мовою чужої країни. Після цього випадку керівництво УДАІ УМВС у Миколаївській області терміново запровадило додаткові заняття з особовим складом, а також провело відповідну роз’яснювальну роботу про необхідність спілкування з громадянами українською мовою.

— У нас є закон про мову, але він не досконалий. Там є пункт, що державні службовці зобов’язані володіти українською мовою, але не зобов’язані говорити нею, — продовжує Василь Чванцев. — Але наш суд визнав, що українська для чиновників — це мова роботи та діловодства. Відтак зі мною в дер­жавній установі мусять розмовляти державною мовою.

Яка мова рідна для українця?

Цікаво, що під час останнього перепису населення 11 тисяч росіян записали українську мову як рідну. А більш як 150 тисяч «щирих» миколаївців записалися українцями, а от своєю рідною мовою назвали російську. Тобто фактично кожен третій житель міста відрікся від української.

Безперечно, для російськомовних громадян не існує проблеми з українською мовою в Україні: їх влаштовує статус кво російської, тобто її цілковите домінування над українською. І навпаки: свідомих українців гнітить той факт, що державною мовою не розмовляє значна частина депутатів Верховної Ради, переважна більшість держслужбовців усіх рівнів. На щастя, не всі в Україні миряться з таким станом речей: патріоти–відчайдухи — Сергій Мельничук із Луганська, Володимир Богайчук із Києва, Анатолій Ільченко з Миколаєва — готові навіть у судах відстоювати право української мови на існування, що з успіхом і роблять.