Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Вливання іноземних інвестицій в українську економіку за всі роки незалежності так і не вийшли на рівень, який би відповідав потужностям нашої держави. Найчастіше закордонний бізнес лякають непрозорі схеми, корумпована судова система, відсутність гарантій, що вкладені кошти не зникнуть безслідно ще на початку роботи. Історія представника відомої австрійської будівельної кампанії — яскрава ілюстрація до теми «Чому іноземці не хочуть інвестувати в Україну».
Основним видом діяльності закритого акціонерного товариства «Оскеп» було зведення у центрі столиці по вулиці Воровського будівлі, яка надалі мала перетворитися на бізнес–центр. У той час акціонерами ЗАТ були зять лідера СПУ Олександра Мороза Ігор Самарцев, який володів 49% акцій — з одного боку, та австрійська компанія Strabag AG із 51% акцій. Від імені австрійського АТ діяв Віталій Соломаха, який просунувся по службовій драбині від звичайного економіста до фінансового директора ЗАТ «Оскеп». Саме ретельність та порядність Соломахи зіграли з ним злий жарт.
«Створення ЗАТ відбувалося ще в часи, коли в українській політиці на провідних ролях перебував Олександр Мороз. З розрахунку на політичні успіхи лідера соціалістів австрійці й захотіли співпрацювати з Ігорем Самарцевим, який був зятем пана Мороза, — розповідає «УМ» Віталій Соломаха. — Утім, коли Президентом держави став інший, а власники 49% акцій не виконали взятих на себе зобов’язань, зокрема, щодо оформлення дозвільної документації на будівництво ще кількох поверхів майбутнього бізнес–центру, австрійська компанія вирішила продати свою частку. А згідно з українським законодавством, першочергове право на купівлю мають саме компаньйони».
Відтак компанія «Штрабаг» надала право продати власну частку Віталію Соломасі, на якого й була оформлена відповідна довіреність. Саме в цей момент і проявилася одна з рис ведення «бізнесу по–українськи». Пан Соломаха розповідає, що, знаючи про довіру до нього з боку австрійського інвестора, Ігор Самарцев запропонував йому продати частку Strabag AG за значно нижчою ціною, ніж ринкова. «Окрім того, у запропонованому Самарцевим договорі купівлі–продажу були виписані такі умови, які б після підписання договору про купівлю взагалі дозволяли не сплачувати колишнім компаньйонам кошти за продаж, — веде далі Віталій Васильович. — Я не міг із цим погодитися».
Не спокусили фінансового директора і 80 тисяч доларів, які Самарцев пропонував за «заплющені очі» на договір купівлі–продажу частки Strabag AG. Будучи людиною порядною, Соломаха одразу ж поставив до відома своїх іноземних керівників: мовляв, так і так, договір купівлі–продажу містить умови, які значно зашкодять інтересам «Штрабага». Це допомогло компанії отримати реальні гроші за продаж своєї частки. Проте заслугу в цьому Віталія Соломахи не забули ті, хто пропонував здійснити шахрайську обурудку.
«Самарцев почав мені погрожувати — сказав, що зруйнує моє особисте життя та професійну кар’єру», — пригадує ту розмову пан Соломаха. Він одразу ж направив до правоохоронців звернення з проханням розібратися й захистити його. Але адекватної відповіді не дочекався. Натомість у житті Соломахи справді почалася чорна смуга. Одного дня до нього прийшов співробітник Управління боротьби з економічними злочинами Максим Шалахін, який повідомив, що до управління надійшло звернення про приховування Соломахою печатки, реєстраційних документів і ключів від клієнт–банку ЗАТ «Оскеп», проданих Strabag AG. «У відповідь я показав йому документ, який свідчив, що всі ці атрибути я здав у присутності свідків одразу після продажу частки акцій і мого звільнення з посади фіндиректора», — розповідає Віталій Васильович.
Утім на цьому спілкування зі співробітниками УДСБЕЗ не припинилося. Чоловіка почали викликати на допити. З кожним днем правоохоронна машина набирала обертів. Складалося враження, що міліціянтів (чи когось іще?) цікавлять навіть найменші дрібниці, за які колишнього фіндиректора можна притягти до кримінальної відповідальності. Чого лише вартує позов, поданий «Оскепом» до Дарницького районного суду з вимогою «витребувати майно в особи, що незаконно заволоділа ним». Ішлося про придбання за підписом Соломахи ще на посаді фінансового директора ЗАТ «Оскеп» меблів. Утім спершу Дарницький суд, а згодом і апеляційний рішення про відмову в задоволенні позову залишили в силі, фактично визнавши цей позов абсурдним.
Зрештою правоохоронці «накопали» розкрадання Соломахою майна ЗАТ «Оскеп» шляхом зловживання службовим становищем. Йому інкримінують нарахування та виплату компенсацій співробітникам за невикористані дні відпусток та виплату премій. І тоді, коли повноваження нараховувати виплати за невикористану відпустку та премії фінансовий директор мав згідно зі статутом товариства. Що цікаво: звинувачення базуються на висновках контрольно–ревізійного управління і свідченнях двох очевидців — Ігоря Самарцева та людини, наближеної до нього, яка після Соломахи стала новим керівником підприємства.
Чому Ігор Самарцев не говорив про ці «зловживання» раніше, хоча як власник 49% акцій мав доступ до такої інформації, правоохоронців не зацікавило. Як і не зацікавив акт незалежної експертизи Київського науково–дослідного інституту судових експертиз. У ньому НДІ назвав висновки ревізорів такими, що «документально та нормативно не підтверджуються». Такий самий вердикт науково–дослідного інституту прозвучав і стосовно декількох інших пунктів, що лягли в основу обвинувального вироку.
Марними були сподівання й на здоровий глузд прокуратури Шевченківського району, яка вела розслідування. Старший слідчий Денис Перч «посадив» Віталія Соломаху на підписку про невиїзд — дарма що обвинувачений жодного разу не уникав спілкування зі слідчим.
Викликає чимало запитань і хід розслідування кримінальної справи. Приміром, пан Перч спершу запропонував угоду, зміст якої зводився до такого: Соломаха визнає себе винним у м’якшому злочині — службовій недбалості (мовляв, належним чином не здійснював своїх обов’язків керівника і ненавмисно порушив закон), підписує необхідні документи кримінальної справи, а прокуратура змінює обвинувачення у «розкраданні» на «службову недбалість». Слідчий був настільки впевнений, що Соломаха прийме цю пропозицію, що навіть підготував належні документи, і прокуратура Шевченківського району відзвітувала прокуратурі столиці, що справу вже направлено до суду, а Соломаха визнав себе винним у службовій недбалості.
Однак не був із цим згоден сам Віталій Соломаха, який писав скарги та звернення у різні інстанції, в тому числі — у секретаріат Президента. Та яким було його здивування, коли на початку травня цього року прокуратура Києва повідомила, що кримінальна справа за його обвинуваченням у «службовій недбалості» направлена до суду. Без висунення обвинувачення та ознайомлення з матеріалами справи.
Апеляції адвокатів до головуючої на засіданні у Шевченківському суді Людмили Шибко не дали результату: Соломаху залишили «на підписці», відвід судді, яку запідозрили в упередженості, відхилили без права на оскарження. Суддя Шибко розглядає справу вже четвертий місяць. Змінився вже п’ятий обвинувач від прокуратури. Цієї середи мало відбутися восьме судове засідання. Утім адвокатам підзахисного повідомили, що його перенесли на 26 листопада.
Чекаючи наступного слова Феміди, єдиний годувальник двох неповнолітніх дітей Віталій Соломаха, який свого часу зміг номінувати ЗАТ «Оскеп» на звання «Лідер галузі», отримати орден святого Миколая Чудотворця II ступеня за активну благодійну діяльність та вагомий внесок у розвиток економіки України, а в 2008 році був відзначений головою наглядової ради Фонду «Україна–3000» за допомогу в організації церемонії «Благодійник року», готує листи з проханням про захист до вищих органів державної влади.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
