Григорій Омельченко: Я доб’юся, аби міністра Луценка судили

Охоплена епідемією страху за власне здоров’я, Україна якось ураз забула про те, що останнім часом було в центрі уваги суспільства. Це й справа Лозинського, й затримання Пукача, і справа педофілів. Повернутися до останньої з них ми вирішили не для того, щоб укотре полоскотати нерви вразливого обивателя. А щоб зробити його грамотним у юридичних нюансах. Адже ця справа — класичний приклад того, як права юридично не підкованого українця можуть потуратися юридично безграмотними правоохоронцями. Недарма народний депутат Григорій Омельченко каже, що на основі цієї справи зробить посібник для учнів Академії внутрішніх справ, аби подібного в Україні більше не було...

«Якщо справу так нахабно гальмують, то за цим стоять впливові особи»

— Григорію Омеляновичу, справа педофілів набула резонансу у жовтні, але ж ви знали про неї значно раніше...

— На заяву матері зґвалтованих дітей, яка надійшла на моє ім’я у травні, мою увагу звернула помічник–консультант. У заяві йшлося про те, що її колишній чоловік ґвалтував малолітніх дітей. Про це їй розповіла 9–річна донечка. Відтак 16 квітня 2009 року жінка написала заяву у Дніпровське райуправління міліції. І відразу ж почалися її митарства через грубі порушення чинного законодавства.

Я пропрацював багато років слідчим. Як би я діяв у цьому випадку? Порушив би кримінальну справу безпосередньо проти чоловіка цієї жінки. Адже цього вимагає Кримінально–процесуальний кодекс, оскільки в заяві вказано на конкретну особу, яка вчинила злочин. Після цього призначив би судово–медичну експертизу (її проведення є обов’язковим і можливе лише після порушення справи), яка б виявила, чи є якісь пошкодження на дитині, яка стала жертвою насилля. Допитав би як свідка матір, а також у присутності матері й психолога чи педагога — потерпілу дитину і, звісно, самого підозрюваного. Провів би очні ставки між матір’ю і батьком. Якщо очевидець указує на особу, яка вчинила злочин, то це є підставою для затримання підозрюваного на 72 години. А за цей час було б зроблено експертизу. І якщо медики встановили, що насилля справді було, а також є свідчення дитини, матері, то є всі підстави пред’явити звинувачення підозрюваному й вирішити питання про затримання батька вже у статусі обвинуваченого. Це елементарні, прості речі.

Що ж відбулося насправді? Через 8 днів з моменту подання матір’ю заяви майор міліції Москалюк виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Я прочитав цю неграмотну, з юридичної точки зору, постанову, і мені стало соромно, що в міліції працюють такі майори! Затверджувати подібну постанову, згідно з відомчими нормативними актами, може тільки начальник райуправління або його заступник з оперативної роботи. Все! На цій же постанові стоїть підпис... заступника з кадрів, який за своїми обов’язками не має права цього робити. Начальник райвідділу, полковник міліції, напевно, чудово розумів, що порушує закон, відмовляючи матері в порушенні кримінальної справи, тому й не став особисто затверджувати постанову. Натомість він написав матері листа, мовляв, «у порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину, а з вашим чоловіком проведено виховну профілактичну бесіду на правову тематику». Мені, як колишньому слідчому, було важко повірити, що таке взагалі можливо! Я з цієї кримінальної справи зроблю навчальний посібник, за яким читатимуть лекції в Академії внутрішніх справ, щоб у майбутньому таких горе–майорів і полковників у міліції не було!

— Отже, експертизи, про яку говорив міністр Юрій Луценко і яка начебто не знайшла доказів, що над дітьми знущалися, не було?

— Мені навіть неетично коментувати непрофесійні заяви міністра МВС, який не має юридичної освіти. Уявляєте собі міністра охорони здоров’я, який за освітою — агроном? Юрій Луценко — мій приятель і товариш, ми з ним багато пройшли випробувань і на барикадах, і на політичних акціях. Та, як кажуть, Платон мій друг, та істина дорожча.

Що ж відбувається далі: у травні я звертаюся до Генпрокурора Медведька і вимагаю, щоб він доручив своїм підлеглим провести ретельну перевірку фактів, викладених у заяві матері, винних притягти до відповідальності та вжити заходів щодо захисту жінки і її дітей. Я вже тоді зрозумів: якщо справу так нахабно гальмують, то за цим батьком стоять якісь впливові особи. Лише після мого депутатського звернення було проведено перевірку і 10 червня порушено кримінальну справу. До речі, знову з ігноруванням закону. Бо справу слід було порушувати безпосередньо проти насильника, а не за фактом незаконних дій проти дітей. Та вже Бог із ним. Головне, що нарешті з’явилися підстави для проведення слідчих дій. Але ніхто й пальцем не поворухнув! Тож мати в липні знову звертається до мене. У цій її заяві вже йшлося про те, що батько неодноразово ґвалтував і донечку, і сина. Я знову звертаюся до Генпрокурора, пишу, що слідчий Андрушко практично усунувся від розслідування. Він матері у вічі при адвокатові сказав, що в нього мала зарплата, а від нього ще й чогось хочуть! Після мого втручання кримінальну справу нарешті порушили вже безпосередньо проти батька, якого взяли під варту. А справу передали для розслідування у Cлідче управління ГУ МВС Києва. І лише тоді почалися якісь зрушення. Нарешті аж на початку липня була призначена перша судово–медична експертиза. І медики підтвердили свідчення дітей: і те, що їх ґвалтували, і що це тривало впродовж трьох років!

«Підмовити дітей на таке неможливо»

Це специфічна категорія справ, і тут треба глибоко знати дитячу психологію. Мені доводилося займатися розслідуванням аналогічних злочинів. І маю сказати, що діти володіють унікальною пам’яттю. Я дивився відеозапис, де братик із сестричкою давали свідчення. Ці діти в таких деталях і подробицях розповідали, як, де і що відбувалося... Підмовити дітей на таке неможливо! Потім вони разом із матір’ю пройшли перевірку на детекторі брехні. І експерти зробили висновок, що діти говорять правду. Не було жодного запитання, правдивість відповіді на яке психологи могли поставити під сумнів.

Ось звертаю вашу увагу на документ, датований 14 серпня. Це вже висновки заступника начальника відділу слідчого управління ГУ МВС Києва Морозова: «Розслідуванням установлено, що в період з вересня 2006 року по березень 2009 року батько у квартирі в Києві, а також улітку 2008 року у відомчому готелі «Адалар», розташованому на території МДЦ «Артек», використовуючи безпорадний стан малолітніх дітей, 12 та 9 років, та діючи повторно з групою осіб, задовольняв статеву пристрасть неприродним способом».

— Отже, «Артек» уперше виплив не зі слів матері, а в процесі слідства?

— Саме так! Знову звертаю вашу увагу, що ці факти були відомі ще в серпні. А через два місяці, 14 жовтня, міністр МВС на прес–конференції каже, що вони збираються робити обшуки в працівників «Артека», а народний депутат Вадим Колесніченко своєю заявою їм завадив. А де ж ви два місяці були! Чого ж ви не проводили ці обшуки, допити підозрюваних, їх затримання? Далі відбуваються ще цікавіші речі. 19 серпня Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко підписує розпорядження про призначення Геннадія Москаля начальником кримської міліції, до якого мати ще в липні звернулася із заявою про ґвалтування її дітей.

— Ви теж вважаєте це призначення невипадковим?

— (Промовисто розводить руками). Невипадковими я вважаю наступні події: 21 серпня слідчий за участю понятих проводить упізнання на фото посадовців «Артека». І діти впізнають кількох осіб! А 25 серпня справу терміново забирають у Головне слідче управління МВС. Тиждень справа лежить у міністерстві, ніхто нічого не робить. 2 вересня її доручають конкретному слідчому. І знову починається її гальмування. Тож 22 вересня мати вкотре звертається до мене із заявою, в якій пише, що справа не розслідується, слідчий постійно у відрядженні, його ніколи немає на місці, і додає до своєї заяви довідку про хід розслідування. У цій довідці вперше спливає прізвище одного народного депутата України.

Того ж дня я звертаюся до Генпрокурора, Президента. 6 жовтня мати дітей приходить до мене на вулицю Садову, 3а. Тоді я з нею вперше зустрівся особисто, досі ми лише листувалися. Жінка передає мені чергову заяву, в якій уже згадуються троє народних депутатів. 7 жовтня я направив заяву матері з депутатським зверненням Президенту, Генпрокурору і Міністру внутрішніх справ. 13 жовтня я пішов на особистий прийом до Генпрокурора. У нас відбулася серйозна чоловіча розмова. Та ви ж подивіться, кажу йому, з квітня місяця мати б’ється як риба об лід! Мене не цікавлять ні посади, ні партійність. Але я добре знаю, що досі працює формула: коли одного з учасників злочинної групи арештовують, то він зазвичай погрожує своїм «подільникам» потягнути їх за собою, якщо його не виручать. Саме тому хтось був дуже зацікавлений, аби справу гальмували, а батька випустили на волю. До речі, в той день, коли я був у Генпрокуратурі, суд якраз збирався звільнити підозрюваного. Медведько запевнив, що сприятиме розслідуванню, і я спокійно пішов на роботу.

Від Різницької до Садової — хвилин 20—25 ходу, і я завжди прогулююся пішки. Я пройшов півдороги, коли мені на «мобільний» телефонує журналістка і просить прокоментувати заяву народного депутата Вадима Колесніченка про з­ґвалтування. Я зупинився мов укопаний: звідки інформація? Але ніякої заяви не чув, тому нічого й коментувати не став. Пройшов ще трохи: знову дзвінок із проханням прокоментувати все ту ж заяву Колесніченка та своє депутатське звернення, вивішене на одному із сайтів. Я ж — ні сном ні духом, про що йдеться. Бо нічого ніде не вивішував.

Біля будівлі комітетів ВР мене перепинив молодий чоловік і попросив про зустріч з однією людиною, яка чекає мене неподалік у парку. Я погодився. До мене підійшов чоловік і каже: «Робіть усе можливе, аби захистити жінку і дітей. Бо щодо них можуть бути вжиті заходи, аби пошкодити психіку або позбавити зору, щоб вони нікого не могли впізнати!»

— Жах який!..

— А в мене який був шок! Мати в цей час була в Генпрокуратурі (я домовився, щоб її прийняли), діти в школі і без охорони! Я залетів у свій кабінет, секретарка миттю під диктовку набрала депутатське звернення до Генпрокурора та міністра МВС. Я вхопив ці звернення і так біг на Різницьку, як, мабуть, ніколи не бігав. А потім помчав на вулицю Богомольця до МВС... Того ж дня діти й мати були взяті під охорону...

«Тиснув хтось чи ні, мене «не колише»

— Як зараз просувається розслідування справи?

— Що стосується зібраних доказів у справі, ви від мене нічого не почуєте. Як відомо, справа наразі перебуває у провадженні Генпрокуратури. І нещодавно я отримав лист за підписом заступника Генпрокурора Пшонки, де мені дякують за сприяння у передачі її до слідчих Генпрокуратури. Але доводиться й Генпрокуратуру вчити лікбезу кримінального процесу, хоча їм це буде й неприємно. Як відомо, мати звернулася на ім’я Медведька із заявою про злочин, який вчинив міністр МВС, розголосивши таємницю всиновлення. Я теж направив відповідне депутатське звернення. Якщо є заява про вчинення злочину, закон передбачає максимум 10 днів, щоб порушити справу або відмовити. Заступник Генпрокурора Пшонка, який перед цим у листі мені дякував, відповідає: у зв’язку з неможливістю перевірки зазначених питань у десятиденний термін розгляд депутатського звернення продовжено до 30 днів. Тут, будь ласка, поставте три крапки. Бо які ще потрібні докази, коли вся Україна чула те, що сказав Луценко на прес–конференції? Розслідувати цю кримінальну справу можна максимум за півмісяця!

— Яке покарання загрожує очільнику МВС у цьому випадку?

— Штраф, виправні роботи або позбавлення волі на три роки. Але річ не в тому, який буде вирок. Після розголошення таємниці усиновлення дітей міністр не має морального права залишатися на своїй посаді.

— А з працівників міліції, які гальмували цю справу, когось уже покарано?

— Зараз ще триває відповідна перевірка на підставі моїх депутатських звернень.

— А якщо з’ясується, що на цих людей тиснули?

— Якщо на вас тиснуть, у вас маленька заробітна плата, то вихід один — рапорт на стіл і звільняйтесь. Але не ганьбіть міліцію й офіцерську честь! Хіба ти не офіцер, не мужчина, що дозволяєш комусь витирати об себе ноги і виконувати незаконні вказівки зверху? Звільняйся, а на твоє місце прийдуть чесні й порядні. Мене менше всього цікавить: тиснув хтось чи ні, це мене «не колише»! Даю слово офіцера, я доб’юся, що таких працівників, як мінімум, звільнять з органів внутрішніх справ. А міністра ще й будуть судити за розголошення таємниці усиновлення. Хай це буде іншим наукою.

— Ви підтримуєте зв’язок із матір’ю дітей? Чи не втомилася вона від усього?

— Ця родина наразі в Києві, два–три рази на тиждень я відправляю їм смски, цікавлюся, як справи, чи потрібна якась допомога, чи все гаразд з охороною.

Я знаю випадки, коли людина підійшла майже до кінця, а потім каже: «Я більше не можу». Вважаю, що це право людини — продовжувати боротьбу або зійти з дистанції. Головне, що я в цьому випадку зробив усе, що міг, а моя совість чиста. Ця жінка вже дуже багато пережила. На неї стільки вилили бруду, стільки погроз вона отримала, що в одному інтерв’ю зізналася: іноді бере відчай. Ви тільки уявіть: коли в... надцятий раз у справі з’являється новий слідчий і по–новому починає допитувати дітей. Але вона не махнула на все рукою, вона продовжує захищати сина і доньку. І я чомусь вірю, що вона донесе цей свій хрест до кінця. І винні будуть покарані.

— Як нині складаються ваші стосунки з трьома колишніми однофракційцями, які фігурують у цій кримінальній справі?

— А які в мене стосунки з Павлом Лазаренком? Ви засміялися, а я вам скажу, що він мене вітає на Новий рік та з днем народження. Коли парламент проголосував за обрання Лазаренка Прем’єром, коли його всі вітали, квітів навезли стільки, що всі дитячі будинки країни можна було годувати місяць, я підійшов і сказав: «Павло, все одно ти будеш сидіти. Або в Україні, або за кордоном». І він сидить. Із заявою матері я теж міг зробити так, як вчинили в Кабміні, куди та ще в липні звернулася до Юлії Тимошенко , — викинути лист, наче й не отримував. Але за всі роки депутатства, які б прізвища і посади не фігурували, я жодної заяви не сховав, не порвав. Усі направляв для перевірки. Інакше просто не був би Омельченком. Можливо, через таку мою жорстку і колючу позицію тільки з преси дізнався про виключення з фракції. Мене навіть не запросили на засідання! Тому як до мене ставляться ті народні депутати, на яких вказали діти, мене менше всього цікавить. Це ж не я їх назвав, а потерпілі. Хоча до них у мене поки що немає претензій, адже їм ще не пред’явлено звинувачення. Але, сподіваюсь, що всі винні будуть покарані. Адже не може бути, щоб одні й ті ж докази були достатніми для арешту і притягнення до кримінальної відповідальності батька–ґвалтівника, а для народних депутатів — недостатніми,бо вони недоторканні, а їх політичний лідер мріє стати Президентом України.

ПРЯМА МОВА

Слідчі дії наразі не дають підстави припиняти справу в частині причетності до нього народних депутатів України.

Мені було дивно, що Вітя Уколов найняв моєму чоловікові адвоката. Вітя був його другом, свідком на весіллі. Коли я дізналася, що він найняв йому адвоката, я хотіла йому подзвонити і сказати: «Вітя, давай побачимося. Я просто покажу тобі довідку, яку видали після його арешту. Адже там медичні свідчення». Був би він другом, він би сам набрав мене і запитав: «Що за дурдом у вас там відбувається?» Паралельно я замовила у нашого інтернет–провайдера трафіки. Одержала трафіки, IP–адреси. І я зрозуміла, що у чоловіка було паралельне життя.

Ви не уявляєте, як я не хотіла розголосу. Мені і моїм дітям це не потрібно. Але справа стояла в мертвій точці, тому я звернулася до політиків… Тепер я постійно зазнаю тиску... Зараз ми живемо під охороною, в будинку чужі люди, і я сама навіть сміття не можу винести.

(З інтерв’ю матері постраждалих дітей. УНІАН)