До Риги найсильніший український клуб їхав із відчутними кадровими проблемами. Точніше, не до самої Риги, а до її передмістя Піньки, де проводить свої поєдинки аутсайдер білоруської екстраліги «Динамо–Юніорс», що є фарм–клубом ризького «Динамо». На цей матч кияни не змогли привезти більше десятка виконавців, на яких розраховували на початку сезону. Частина гравців перейшла до інших команд, хтось травмований, а Роман Сальников, Дмитро Цируль та Сергій Варламов відмовились їхати до Латвії через невиплату гравцям зарплатні. Аби якось заповнити вакансії, керівництво «соколів» викликало з другої команди Дмитра Ісаєнка та Ігоря Слюсаря.

Із московського етапу Кубка світу український брасист Ігор Борисик привіз дві срібні нагороди і на наступному етапі — у Швеції — також двічі виходив на п’єдестал пошани. Щоправда, «срібло» тепер розбавила одна бронзова медаль, яку він здобув на «короткій воді» Стокгольма позавчора.

Баскетбол для Григорія Хижняка — не просто робота. Для цього велетня головне — приносити задоволення глядачам. Недарма ж в одного з найвідоміших українських «гулліверів» сучасності завжди складаються теплі стосунки з уболівальниками. Незалежно від того, за який клуб виступає Гриша, його скрізь люблять, поважають. Крім того, його завжди розрізниш серед партнерів, коли під час виконання гімну Хижняк тримає руку на серці й підспівує.

За свою тривалу кар’єру центровий пограв у чемпіонатах шести країн. Попередні два сезони Хижняк провів у «Дніпрі», а нинішній почав у майці київського «Будівельника», за який уже грав 11 років тому. Саме із запитання про нову–стару команду ми й почали розмову з баскетболістом.