Марля стратегічного призначення

10.11.2009

Аптечний дефіцит медичних масок нарешті змусив урядовців помітити, що в країні немає жодного підприємства, яке б випускало звичайнісіньку марлю. Точніше воно є у харківському Вовчанську, але через прихід на український ринок дешевої, проте менш якісної китайської продукції призупинило свою діяльність дев’ять місяців тому. Його співробітники або вже написали заяви на звільнення, або чекають кращих часів у вимушеній відпустці.

Вивчити ситуацію на об’єкті тепер уже стратегічного значення до Харкова приїздив за дорученням Кабміну перший заступник міністра промислової політики Віталій Немилостивий. На його думку, теперішній власник «Медтексту» дещо поспішив зупинити виробництво, оскільки ситуація на заводі не була безнадійною. Мовляв, якби адміністрація брала активнішу участь у тендерах, вітчизняна марля зараз не була б дефіцитом. А відтак у ситуації, що склалася, уряд має два варіанти вирішення проблеми. «Якщо ми отримаємо гуманітарну допомогу і у нас буде достатньо марлі для подолання нинішньої епідемії, — повідомив пан Немилостивий, — то уряд зможе використати 4,3 мільйона гривень на це підприємство, щоб уже в січні почати поповнювати держрезерв марлею вітчизняного виробництва. У протилежному ж випадку ці кошти будуть використані на закупівлю імпортної марлі, оскільки люди не зможуть чекати, поки вовчанське підприємство знову запрацює».

Але шанс отримати від держави замовлення якщо не зараз, то наступного року, у «Медтексту», завдяки епідемії, таки з’явився. За словами пана Немилостивого, Міністерство промполітики наполягатиме на тому, щоб закупівлю вітчизняної марлі до держрезерву надалі здійснювали за рахунок казенних коштів. Вовчанці, у свою чергу, готові випускати до мільйона погонних метрів медичного текстилю щомісяця. Причому високої якості. Останнє уточнення — ключове в марлевій епопеї. Директор «Медтексту» Юрій Литвинов каже, що його підприємство не витримало конкуренції з китайським виробником через намагання дотримуватися вітчизняного держстандарту: квадратний метр вовчанської марлі важить 36 грамів, а китайської ледве сягає 20. До того ж імпортний текстиль не відповідає повною мірою санітарним нормам, встановленим для такого виду продукції в Україні. І оскільки вітчизняні виробники бинтів та медичних масок закуповували його в гонитві за дешевизною, свідомо нехтуючи державними стандартами, на них, за словами урядовця, чекає сувора перевірка.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>