Олена Камбурова — з тих співачок, котрих ідентифікують завдяки пісням, які вони виконують, а не манері одягатися, потребі епатувати публіку своїм особистим життям чи звичці влаштовувати скандали у готелях. Випадок, як на сьогодні, рідкісний. Але Олена Камбурова — співачка камерна, до того ж, знайома з дитинства — саме вона співала у легендарному фільмі «Пригоди Електроніка», на якому виросло не одне покоління, тож кому, як не їй, протистояти приземленим пріоритетам естрадної сучасності.
Приємно, що незабаром ми зможемо тішитися творчістю Олени Камбурової не лише слухаючи диски чи читаючи новини в інтернеті, а й відвідуючи концерти співачки в Україні. З 1992 року Олена Камбурова є художнім керівником Театру музики і поезії і планує тісніше познайомити з ним шанувальників камерної пісні в Україні. У репертуарі театру, розрахованого всього лише на 50 глядацьких місць, — сольні програми, музичні вечори, вечори художнього читання й камерні вистави, які й планує регулярно привозити до нас Камбурова.
«Камерна аудиторія здатна оголювати фальш, це завжди екзамен, — сказала співачка на презентації проекту «Театр музики та поезії під керівництвом Олени Камбурової в Україні». — Водночас це прекрасно, що наш театр — камерний, це як рідний дім. Я вже половину своєї квартири туди перенесла — якісь іграшки, фотографії...»
З найпопулярніших серед московських глядачів вистав Театру Камбурової можна назвати спектакль «Грезы» — композиція з пісень Шуберта та Шумана, яку поставив македонський режисер Іван Поповськи. З останніх прем'єр — «Краплі данського короля», вистава про Булата Окуджаву, в якій звучать пісні великого барда.
Народна артистка Росії Олена Камбурова багато гастролює, з величезним успіхом проходять її концерти у Фінляндії, Португалії, США, Канаді, Ізраїлі, Голландії... Але свій проект в Україні Камбурова, як і належить керівникові театру, відкривала особисто. Учора відбувся її концерт у київському Будинку художника. 17 квітня на тій же сцені співатиме ще одна представниця Театру Музики та Поезії, Манана Менабде, яка виконає грузинські романси, пісні Окуджави та Вертинського. «Наш театр сьогодні — це поява в Росії традиції співати й слухати пісні, в основі яких вірші, окрилені музикою, їх акторське проживання й переживання глядацького залу», — каже Олена Антонівна й щиро запрошує доєднатися до цієї традиції своїх шанувальників в Україні.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
