(з сайту glavred.info)
Перш ніж стати телезіркою всеукраїнського масштабу, Пелих став справжньою знаменитістю у своєму рідному місті. Але попередньо йому довелось подолати чимало гірких обставин. Його таке коротке життя — яскравий приклад того, що істинний талант і непересічні якості таки дуже важливі в цьому наскрізь меркантильному світі.
Ігор народився 3 лютого 1974 року в Тернополі. Через складні життєві колізії хлопець при живих батьках дуже рано залишився без реальної батьківської опіки та допомоги. Сяк –так закінчив вісім класів і пішов у ПТУ (вибирати не доводилося), де вивчився на майстра з ремонту взуття. Потім навіть попрацював трохи на фабриці, але його творча душа прагнула іншої справи, аніж днями лагодити чужі мешти. Серйозне захоплення музикою привело Ігоря у «культову» вже тепер групу Nameless («Безіменні»), де він упродовж п’яти років був не тільки бас–гітаристом, а й душею гурту. Щоб заробити на прожиття, хлопець водночас працював продавцем у кіоску і «крутив» дискотеки в молодіжному центрі. Відтак влаштувався ведучим на одну з приватних телерадіокомпаній, але проіснувала вона недовго. Наступною була робота вже в державній компанії, де він створив і вів молодіжну програму «Веселий Роджер». Однак напрочуд креативний хлопець–неформал явно не вписався у формат зашкарублого на той час провінційного «телерадіо». Тож після організованого протесту проти керівництва Пелиха обізвали «вискочкою і алкоголіком» та звільнили начебто за професійною непридатністю. А потім йому пощастило потрапити в команду найпершої в обласному центрі FM–ки «Радіо «Тернопіль». Там панував зовсім інший дух, й Ігор нарешті здобув можливість реалізувати свій іскрометний талант «заводити» людей і відбувся як самобутній радіоведучий. Як діджей Роджер, він став першим тернопільським діджеєм, хто сам і музику вибирав, і прямий ефір вів, і технічно його забезпечував.
Потім Ігор часто називав «Радіо «Тернопіль» своїм рідним домом. Не раз йому доводилось і заночовувати у приміщенні радіостанції, і снідати чи обідати тим, що принесли колеги. Втім перманентні труднощі аж ніяк не впливали на чудову здатність Ігоря шалено любити життя і заряджати цим життєлюбством усіх оточуючих. Як важко йому не доводилося б — він ніколи не скаржився, ніхто не пригадує його злим, сумним чи роздратованим. Навпаки, він ще й інших умів миттєво виводити з поганого настрою чи песимістичного стану. А ось — кілька більш детальних спогадів.
Зорян Безкоровайний, лідер гурту Nameless:
— У Nameless у 1993–му Ігоря привів я. До цього ми просто приятелювали і навіть трохи займалися політикою. А пішов він із гурту тільки тому, що переїхав до Києва. У 1998–му ми виступали на фестивалі «Рок–Екзистенція». Сталася технічна неполадка, а тисячі людей чекали. Тоді Пелих вийшов до мікрофона і так завів публіку, що відразу після концерту до нього підійшов із пропозицією про роботу представник київського радіо «Столиця». Він відразу погодився і правильно зробив. Адже життя в Тернополі було дуже важким, а він був доволі гордим і амбітним, щоб приймати від когось допомогу.
Звичайно, нам було дуже шкода, що він поїхав. З ним було дуже легко і приємно спілкуватися. У нього завжди було багато цікавих ідей. І може, завдяки Ігорю наш гурт не розпадається ось уже 18 років. Адже саме його виключне вміння спілкуватися навчило нас усіх взаєморозумінню. З початку існування гурту не раз траплялося, що ми дуже сварилися між собою, але коли такі сварки заходили надто далеко, Ігор просто вставав, говорив якусь фразу, і все нараз перетворювалося на жарт. Тоді ми добре засвоїли Ігореві уроки, тож тепер не сваримось ніколи.
Пелих і смерть — взагалі несумісні! І наша пам’ять про нього ніколи не зникне... У нас є пісня, яку ми присвятили Ігорю — «Ліс Карпатський». Вона досить сумна, у ній ідеться про те, що все змінюється, але варто цінувати кожну хвилину життя...
Тетяна Тарасенко, керівник тернопільського прес–клубу, колишній головний редактор «Радіо «Тернопіль»:
— Ігор Пелих прийшов у наш, тоді ще зовсім молодий, колектив якраз тоді, коли ми шукали ведучих прямого ефіру. Ми втішилися — адже досвід роботи на радіо у нього вже був. Він швидко «прижився» і щоразу просто закидав нас новими цікавими ідеями. Так із його легкої руки з’явилася програма «Нічна побудка», у якій розігрували тернополян. До речі, одного разу на нічний розіграш Пелиха попалася навіть я! З його ж ініціативи з’явилися не менш дотепні «Полювання на живця», «Нагодуй ближнього» та інші програми. Всі вони мали величезний успіх. Щоправда, співпраця наша не була абсолютно «білою і пухнастою» — політика радіо вимагала не вживати сленгу і говорити досконалою українською мовою, тож Ігорю довелося попрацювати над собою. Утім він і не «пручався». А згодом, уже працюючи на радіо «Столиця» у Києві, не раз дякував нам за цю науку.
Нам усім було жаль, що Ігор іде з «Радіо «Тернопіль». Переїжджаючи на роботу до столиці, він залишив запис на так званих радійних «дверях пам’яті». Там залишали свої автографи всі відомі люди, які побували на радіо, а Ігор написав приблизно таке: «Рідні мої, я ніколи не забуду того, що ви для мене зробили, і завжди вас пам’ятатиму». Свого слова він дотримав. І жоден із нас теж ніколи його не забуде.
Сергій Притула, телеведучий, колишній тернопільський діджей Сірий:
— Восени 1997–го року я тричі підходив до дверей «Радіо «Тернопіль», будучи на той момент відданим фаном радіостанції і десь потай плекаючи мрію, що колись буду тут працювати. Двічі розвертався, а на третій раз все ж боязко увійшов. Коли зрозумів, що ось зараз за мить побачу самого Пелиха, у мене мало серце не зупинилось. Зі студії вийшов худий і трохи заспаний парубок, окинув мене поглядом і сказав: «Привіт, старий, ось це — «Радіо «Тернопіль». Зірка виявилась безпонтовою і товариською — як мовиться у відомій приказці, до таких тягнуться люди. І коли потім зустрічав Ігоря вже у столиці в статусі зірки всеукраїнського масштабу, було видно, що в принципі зміна прописки його абсолютно не змінила. І в цьому він теж був, є і завжди буде прекрасним прикладом для всіх.
Ігоря вже немає...Не стало через певні обставини із минулого року і найпопулярнішого колись в області «Радіо «Тернопіль». Але молоді талановиті люди, які складали колись ядро його команди, домовились щороку 24 серпня зустрічатись і таки відзначати день народження свого радіо. Попри всю свою зайнятість, пообіцяв приїжджати зі столиці й Ігор Пелих. Але навіть на першу зустріч уже не зміг... Після його трагічної загибелі на цих здибанках обов’язково поминатимуть і його. А одна з тернопільських молодіжних громадських організацій звернулась до депутатів міськради з проханням присвоїти ім’я Ігоря Пелиха одній із вулиць Тернополя. З першої подачі не вийшло, але ідея жива, і її намагатимуться втілити знову.
Насамкінець хочу подати слова самого Ігоря, які випадково знайшла в інтерв’ю кількарічної давності в одній із місцевих газет. «Якось я дуже запізнювався на акцію в Полтаві й дозволив собі «летіти» зі швидкістю 180 кілометрів на годину. І ось на концерт «ВІА ГРИ» з Києва до Тернополя домчав за 3 години і 35 хвилин. Зупиняли разів 15. Але все відбувалося за традиційною церемонією: «Як звати? Ага, Петро. Петру автограф». Хоча загалом я намагаюсь не порушувати правил і швидкості, якщо не запізнююсь, не перевищую. Бо після загибелі Олі Бурої треба бути вар’ятом, щоб займатись «лихацтвом». З іншого боку, я — фаталіст і переконаний, що, якщо має трапитись якесь лихо, воно й так трапиться. Навіть якщо їхати помалу і постійно дбати про свою безпеку...», — розповідав Пелих. Може, він якось підсвідомо передчував, що саме на дорозі з ним станеться непоправне?..
Наприкінці жовтня завершилось слідство у справі загибелі Ігоря Пелиха. За повідомленням Центру громадських зв’язків головного управління МВС у Києві, водієві автомобіля, у якому їхав покійний, Олегу Кирилову висунуто обвинувачення за ст. 286, ч. 3 Кримінального кодексу України. Вона передбачає, що порушення правил безпеки дорожнього руху, які спричинили загибель кількох осіб (у тій аварії загинула ще й молода жінка), караються позбавленням волі від 7 до 12 років із позбавленням права керувати транспортними засобами до трьох років. Раніше обвинувачуваний (колишній друг і партнер Пелиха) стверджував, що аварія сталася через епілептичний напад у нього. Однак експертиза довела, що Кирилов є психічно здоровим. Тож як тільки він і його адвокат ознайомляться з документами слідства, справу буде передано до суду.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
