Повстанська криївка. У такій, напевне, і був написаний цей лист. (Фото з архіву СБУ.)
Украй полярні оцінки ОУН і УПА й дискусії щодо суті, головних завдань та мети українського визвольного руху середини ХХ століття досі перебувають у політичній, а не суто історичній площині. Конкретні політичні сили спекулюють на протиставленні українців із Червоної армії (ЧА) та вояків УПА. При цьому мало хто звертає увагу на те, що керівництво ОУН(б) та командування УПА ніколи не розглядало українських воїнів ЧА як ворогів українського визвольного руху. В архівах збереглися сотні інформаційних листівок УПА до червоноармійців: оунівці закликали їх не воювати проти українських повстанців, а допомагати їм у визвольній боротьбі і переходити на їхній бік. Протистояти слід було загонам червоних партизан–диверсантів, карально–репресивних органів тоталітарного режиму й більшовицькій адміністрації.
Пропонуємо вашій увазі віднайдений в архіві СБУ лист (у перекладі з російської) учасників націоналістичного підпілля в Яворівському районі Львівщини до колишнього військовослужбовця Радянської армії Василя Гуріна, жителя села Рубіжне Ворошиловградської області (нині Луганщина), надісланий 18 березня 1949 р. Адресант підписався вигаданим ім’ям та прізвищем — Андрій Остапович Брезвін, житель села Селисько Яворівського району. Напевне, щоб не привертати зайвої уваги до конверта в «читачів пошти». Гурін познайомився із членами ОУН у 1944—1946 роках, коли відбував військову службу у Львові та Стрию. Після демобілізації в 1946 році він повернувся в рідний край, де працював учителем у школі в Рубіжному. Таємне листування українського підпілля з жителями зі східних областей України стало одним із засобів поширення на Сході правдивої інформації про збройну боротьбу УПА в Західній Україні та донесення її ідей. На жаль, лист так і не дійшов до адресата: 2 квітня 1949 року його на пошті вилучили львівські органи МДБ.
«... Дорогий Василю Федоровичу. Дуже був радий, коли отримав вашого листа. Перед цим роздумував, як ви тепер живете, бо ж після демобілізації ми ще не мали один від одного листів. Не дивуйтеся, що наше листування починається таким чином, але радянська влада не має довіри до своїх людей та іноді на пошті перевіряють листи.
Це пишуть до вас українські повстанці — бандерівці, як їх зазвичай називають. Прийміть від нас щирі й сердечні слова правди, як від братів, хоч не знайомих вам особисто, але напевне близьких вам своїми ідеями і своєю боротьбою. Ви чесний українець, і коли чесна людина, то ваші симпатії мають бути з народом і з тими, хто цей народ захищає. Наш український народ терпить жорстокий національний і соціальний гніт. Більшовицька партія давно вже переключилася з позицій комунізму на позиції російського шовінізму. Імперіалістична Москва немилосердно нищить все багатство нашої національної культури, наші історичні традиції, знецінює наші державницькі здібності, називаючи нас «молодшими братами», нездатними жити без опіки старшого брата.
Невже це правда, що ми не можемо самі керувати своєю долею? Невже з–під гітлерівської окупації звільнили Україну не українці — рядові й старшини? Невже ваша кров, пролита на фронті, має меншу цінність, ніж московська?
Український народ пригнічується більшовицькою партією національно і соціально. Громадські будівлі і спосіб виробництва перейшли не в особисте користування народу, а у власність держави, яку використовує партія для своїх імперіалістичних планів. Для цього вона висмоктує з народу останні сили, грабує останній шматок хліба. З такого становища один вихід — боротьба. Тільки коли здобудемо свою самостійну державу, український народ матиме можливість побудувати вільне національне і справедливе життя.
Тому ми, українські повстанці, боремося за українську самостійну соборну державу. Ми не шовіністи, ми не знецінюємо інші народи, а визнаємо, що кожен має право на своє самостійне життя і що немає народів–нацменшин і «старших братів». З кожним народом, що не перешкоджатиме нашим правам на самостійність, хочемо жити в дружбі, хочемо, аби були хороші стосунки і між різними народами, і російським народом, але за умови, що він зречеться своєї імперіалістичної політики проти України.
Через це, перш за все, ми й боремося з московським імперіалізмом. Називають нас більшовики «бандитами», зрадниками народу. Це не вперше в історії імперіалістична Москва кидає клеймо на борців за волю України. На це брудне клеймо відповів уже раз геній України Тарас Шевченко:
Брешеш, людоморе, за святую правду, волю,
розбійник не встане, не розкує закований
у ваші кайдани народ темний...
За честь, за правду, за волю України підняли сьогодні боротьбу українські повстанці. Про ідейність і зацікавленість цією боротьбою свідчить нечуваний до нашого часу героїзм, який змушує навіть іноземців дивитися на нас із подивом. Бреше також більшовицька пропаганда, що звинувачує нас у служінні німцям чи англо–американцям. У той період, коли партійна кліка тікала з України, полишаючи її на знущання німецьким окупантам, ми, українські повстанці, залишилися з народом і власною кров’ю обороняли її від знищення гітлерівцями. Про нашу боротьбу з німецькими окупантами розповість вам кожна дитина Західної України. І на Правобережжі знайдете багато могил українських повстанців...
Ми не вислуговуємося перед англо–американськими імперіалістами. Боротьба їхня з Радянським Союзом може полегшити нам здобуття самостійності, але наше ставлення до англо–американців буде обумовлене їхнім ставленням до української державності.
Партія тенденційно поширює відомості, що ми вбиваємо ні в чому не винних радянських людей. Це чергова брехня. Ми знищуємо лише тих, які провадять антинародну діяльність. У західних областях України живе багато українців і громадян інших національностей зі сходу. Ми бачимося з ними, крім того, і з багатьма червоноармійцями, вони про це можуть найкраще вам розповісти. Шкода, що наш лист буде коротким і в ньому не напишеш усього, що хотілося б сказати братам, розділеним нещодавно ворожими кордонами, але рідним і близьким.
Ми були б дуже раді, якби ви відповіли на нашого листа на зазначену на конверті адресу. Лише своєї адреси у листі не пишіть.
Наш лист здивує вас і, можливо, схвилює. Ми розуміємо вас, у Радянському Союзі можна всього очікувати. Особливо провокації. Але нехай час буде найкращим свідком тим, що мають справу з нами. На цьому листа свого завершую, коли отримаєте відпустку, заїжджайте до мене, дружина і син будуть раді.
Вітаю щиро — Ваш друг Андрій Остапович».
Стосовно долі Василя Гуріна: управління МДБ по Ворошиловградській області у квітні 1949 р. було здійснено перевірку Гуріна В.Ф. Встановлені деякі факти з його біографії. Однак підтвердити його зв’язки з націоналістичним підпіллям у Західній Україні, за винятком даного листа, радянським органам державної безпеки так і не вдалося.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
