Всесильний Чарлік

Місце поруч із Палацом студентів у парку імені Тараса Шевченка у Дніпропетровську здавна пов’язується з меморіальним комплексом та пам’ятником студентам, які загинули в часи Другої світової війни. Так було упродовж довгих років. Аж доки по сусідству з меморіальним комплексом не з’явився ще один пам’ятний знак — померлому... собаці. Спершу на його появу наче ніхто й не зреагував, а згодом зчинився неабиякий переполох. Чи не найбільшу активність став виявляти Дніпропетровський Національний університет імені Олеся Гончара, якому належить ця територія.

«У колективі університету, втім, як і серед громадськості міста, цей безрозсудний і відверто аморальний крок викликав неабияке обурення і гнів», — пише ректор ВНЗ Микола Поляков на ім’я міського голови Дніпропетровська Івана Куліченка. У листі він просить демонтувати собачий меморіал. Управління культури та мистецтв міськради констатує, що парк імені Шевченка визнано пам’яткою садово–паркового мистецтва, тому будь–які захоронення на його території заборонені. Отож з цього приводу направлено відповідні приписи керівництву Жовтневої райради, міліції та до юридичного відділу міськради. Проте ніхто з місцевих органів влади не може взяти на себе відповідальність за ліквідацію «собачого меморіалу»! Міліція ж ще у квітні зізналася, що «встановити особу, яка поховала собаку на території парку ім. Шевченка, не виявилося можливим». Хоча Микола Поляков у своєму листі цією «особою» називає одного з мешканців елітного будинку. Листування між різними інстанціями триває вже кілька місяців, а пам’ятник стоїть!

Схожа історія мала місце у Дніпропетровську кілька років тому. Хтось зухвало і теж без жодних дозволів встановив (точніше посадив) поруч із центральним проспектом імені Карла Маркса скульптуру одного відомого дніпропетровця. Скільки тоді обурень із цього приводу пролунало! А під час останніх виборчих перегонів пам’ятник публічно завантажили на авто і кудись вивезли. З’явилася надія, що назавжди. Однак ледь політичні пристрасті вщухли, «чоловік на лаві» повернувся на своє місце. І ніскільки не бентежиться з приводу своєї «несанкціонованості».