Доступитися до бельгійсько–американського актора на фестивалі «Молодість» було неможливо. Прес–служба відмовляла в інтерв’ю, а найбільш нахабні працівники ЗМІ, що «прорвалися» до тіла зірки (Катя Осадча зі «Світськими хроніками»), отримували відкоша, коли мова заходила про особисте життя актора. Навіть, перепрошую, до вбиральні шлях Ван Дамма ретельно оберігали два серйозні бодігарди. Хоча на загальній прес–конференції актор показав себе відкритою людиною, яка не проти поговорити. Але не про це: особисте життя — табу. Чи є Ван Дамму що приховувати? Адже подейкують, що в Україні у нього є дівчина. Інтернет–ресурс телеведучої Каті Осадчої навіть вказує її ім’я — Ілона з Кривого Рогу...
— На фестивалі показали фільм про вас JCVD («ЖКВД»). Чи дійсно там показані реальні події, що траплялися у вашому житті?
— Автори фільму хотіли залучити мою власну історію. Але було б неправильно, якби я просто сів перед камерою і почав про себе розповідати. Треба було вибудувати історію, в яку б увійшла моя власна доля. Спочатку режисер хотів зняти фільм про простого хлопця з Бельгії, який поїхав до Америки і здобув там успіх, а потім повернувся до рідної Бельгії, але в такому... поламаному стані. Не хотів, щоб мене як персонажа убивали у цьому фільмі.
Сам режисер — Мабрук Ель Мекрі — виріс на вулицях Парижа, і в дитинстві у нього на стіні висів плакат мого фільму «Кривавий спорт». Врешті під час створення фільму він вирішив розказати про мене більше, ніж про героя, що розуміється тільки на бойових мистецтвах, а показати якості, що криються за міфічною людиною на ім’я Жан Клод Ван Дамм. Коли стаєш великим актором — не хочу сказати, що я великий актор, але, думаю, непоганий актор, — то представляєш якихось нереальних персонажів, їх немає у реальному житті, це все вигадка. У цьому фільмі я напівміф, напівлюдина. Все, що я хотів сказати, я сказав у трихвилинному інтерв’ю, що є у фільмі. Я його дав, коли був молодим, і завдяки йому я прославився.
Узагалі, я вже втомився розповідати про своє приватне життя, про своїх жінок... Мені вже майже 50 років, і я втомився від цієї слави й уваги. Чим більше прославленим стаєш, тим більше соромишся говорити про своє власне життя. Якщо хочете зі мною познайомитися, то треба десь місяць поїздити за мною з телекамерами.
— Чи дійсно ви збираєтеся знімати фільм в Україні? Про що він буде? Яких акторів ви підберете?
— Планується три реаліті–шоу, початок роботи за планом — 1 вересня. Перше шоу — на основі казки. Друге — закадрова робота фільму «Башта» (The Tower). Третє — справжній бій із боксером Семом Роуком, я буду по–справжньому з ним битися в Макао. Для мене це небезпечно як для актора з великою історією, але я хочу довести, що здатен на такі подвиги.
«Башту» зніматимемо в Україні, і дія відбуватиметься в Україні. Як сталося, що це буде в Україні? Пан Халпахчі (Андрій Халпахчі — арт–директор «Молодості». — Ред.) давно мене запрошував на фестиваль, і я нарешті зміг приїхати, окрім того, у мене тут є двоє хороших знайомих. І я знаю, що ваша країна досить розвинена у сенсі кінематографічних можливостей, знімати тут недорого, і тут є професіонали. Я хотів би створити навіть свою базу, щоб працювати в Україні постійно: слава Богу, летіти сюди з Бельгії всього дві–три години. Я хотів би почуватися тут, як удома.
Так, у фільмі зніматимуться українські та американські актори. Дія відбуватиметься у маленькому містечку, його жителі — такі собі невдахи. Потім у їхній світ прибуваю я, і починається історія з мого власного життя. Я хотів би, щоб це був останній великий фільм про бойові мистецтва.
— Ви — автор фільму «Шлях орла» (The Eagle Path) — сценарист, режисер, актор. Чому вирішили писати сценарій? І що з літератури вас надихнуло?
— Якщо говорити про літературу, то у мого батька була невелика книжкова крамниця, я багато читав, і у мене був улюблений книжковий персонаж — такий собі чоловічок, для якого все було можливим, саме його я взяв собі за приклад. А «Шлях орла» я знімав без сценарію, що дивувало всіх. Але я знав, що треба робити, я відчував рівень акторської гри, відчував нюанси — чи він грає правдиво, чи фальшивить. Для мене це головне. Я хочу сам фінансувати проекти, аби бути господарем становища.
— Ви займалися балетом. Чи знадобилися вам ці професійні якості у акторській кар’єрі?
— Протягом церемонії закриття фестивалю я вам це покажу (сміється). Я досить серйозно займався балетом, і це була хороша школа для мене. Але в якийсь момент треба було вибирати між балетом і карате, і коли я набрав вагу, то довелося полишити балет.
— У фільмі JCVD ви показали, що справжні чоловіки також можуть плакати. Які фільми вас можуть спонукати до таких емоцій?
— Фільми, у яких багато правди. Іноді неважливо — гарний актор чи не дуже, але коли в нього є щось істинне в очах — це зачіпає.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
