До 20–ї річниці падіння Берлінського муру, тобто 8 листопада, в Росії на телеекрани вийде документальний фільм, в якому чільну роль відведено нинішньому прем’єр–міністру Володимиру Путіну, на той час — агенту КДБ у Дрездені. Путін знявся в епізодах фільму «Стіна», а також дав півгодинне інтерв’ю про події 1989 року, яке майже повністю увійшло в сюжет цього документального кіно, пише газета «Коммєрсант». Росіяни побачать, що Путін у НДР не тільки в сірому костюмчику шпигував за «неблагонадійними» німцями, а й став грудьми на захист будинку КДБ. Геройський чоловік. Але ще й — історичний, доводить автор фільму, оглядач НТБ, який 11 років завідував корпунктом Держтелерадіо СРСР у Бонні.
«Його (Путіна. — Ред.) роль в об’єднанні двох Німеччин не дуже й велика, — каже автор стрічки, — Проте він був одним із небагатьох радянських громадян, кого безпосередньо зачепили виступи ендеерівських демонстрантів». Так, як переповідає «Коммєрсант», у Дрездені натовп антикомуністичних повстанців розгромив приміщення місцевого відділення спецслужби НДР — «Штазі», а потім готувався взяти штурмом особняк, де розтащувалося представництво КДБ. Проте «Путіну вдалося вмовити юрбу відступити» — він начебто з пістолетом у руці зустрів тисячну хмару німців і пригрозив стріляти в тих, хто ступить на радянську територію. Крім того, до стрічки увійшли й спогади особистого характеру про ту буремну епоху, натякає видання.
Щоб остаточно не ввести в оману глядача, у кіно покажуть і президента СРСР Михайла Горбачова (до речі, саме за сприяння об’єднанню двох Німеччин він отримав Нобелівську премію миру), і президента ФРН у 1984—1994 роках Ріхарда Вайцзеккера, і генсека ЦК соціалістичної Єдиної партії Німеччини Егона Кренца та інших впливових учасників тих подій.
Нагадаємо, стіну, яка розділила Берлін на дві частини — східну, під радянським протекторатом, та західну, вільну, — звели у 1961 році всього за кілька днів. Мур завдовжки 43 км мусив завадити втечам «соціалістичних» німців на Захід. За офіційними даними, при спробах перебратися через стіну загинули 125 осіб, за неофіційними — близько тисячі. Лише у ніч із 8 на 9 листопада, за сприятливої політичної ситуації, берлінці по частинах почали «лупати ту скалу». Наступного ранку прохід з однієї частини Берліна в іншу було відкрито.