Над ким сміємoся?

01.04.2004
Над ким сміємoся?

     Хто б знав, що перше квітня — всесвітній день дурнів — насправді ассирійський Новий рік. Із першого тисячоліття до нової ери ассирійці святкували Новий рік аж 14 днів (куди там слов'янам!), починаючи з весняного рівнодення. «Апогеєм апофеозу» свята, коли після двотижневого запою всі були в «доброму гуморі», вавилоняни додумались саджати на трон першого-ліпшого дурня. Він укладав мир, оголошував війну, милував, страчував, а потім повертався справжній цар і дурня скидали з трону. Ймовірно, від цього і пішов вислів «валяти дурня». Саме так, упевнені вчені, вавилонський Новий рік трансформувався в день дурня, який згодом почали поважати у світі.

      Якщо ж фантазія ассирійців не сягала далі «валяння дурня», сучасники вигадали безліч приколів, якими зазвичай знаменується перше квітня. Розіргаші бувають різні: примітивні, на кшталт «у вас уся спина біла», і вишукані. Надалі мова піде саме про них.

      Існує думка, що найсерйозніші люди найбільш вразливі до всіляких жартів. Наприклад, найсмішніші приколи особисто я влаштовувала над своєю подружкою, студенткою Інституту міжнародних відносин, членом усіляких студентських рад і гуртків. Вона розуміла чотири мови, а от моїх жартів — ні. Одного разу в ніч на перше квітня я перевела всі годинники в її кімнаті на чотири години вперед, враховуючи її звичку прокидатись у вихідні о десятій ранку і сідати за підручники. Отже, будильник задзвонив о шостій, і бідолашна мусила встати, випити каву і гризти граніт науки. При цьому я солодко спала до другої дня (за нашим годинником, а за справжнім — до дев'ятої). Жарт «дійшов» до неї лише ввечері, коли дівчина сіла дивитись фільм, який мав починатись о восьмій. Тоді своїм аналітичним розумом вона співставила телепрограму з реальним часом. Слід зазначити, моя подружка зовсім не образилась. Щоправда, спати лягла раніше.

      Не менш смішний жарт колись відколов один мій співробітник над іншою співробітницею, яка зовсім не розумілась на техніці. Досить довгий час колега закидав мені, що я винна десять гривень по факсу. Я обіцяла передати електронною поштою. Посміялись і забули, а перед першим квітня згадали. Отже, зранку співробітник у черговий раз нагадав мені про десятку, я обіцяла зняти з банківської картки по інтернету і переслати на його е-мейл. Які круглі очі були в дівчини, коли через кілька секунд після мого дзвінка: —  «Переслала» — він витяг із СД-РОМА десять гривень. Звичайно, їй не обов'язково було знати, що купюру ми запхали в комп'ютер зранку. Але ми довго потішались над тим, як «чайниця» захоплено пояснювала по телефону своєму хлопцеві процес.

      А ще є чимало приколів «на публіку», мета яких — розвести якомога більше народу. Найкраще для цього підходить метро. Наприклад, у годину пік, натискаючи на кнопку «Розмова з водієм, дуже серйозно говорите: «У вагон номер ..., будь ласка, велику «Кока-колу» і гамбургер». На наступній станції до вагона заходить хлопець чи дівчина і несе на таці замовлення. Німа сцена «Ревізора». А насправді — це твій товариш, а замовлення попередньо узгоджене. Інший метро-варіант. Двоє, троє чи велика компанія заходять до вагона як незнайомі люди. Проїжджаючи над Дніпром, хтось несамовито волає: «Дельфіни!». Люди не вірять, але тут підбігає інший (з компанії) і підтверджує: «Ух-ти! Це ж треба!». Після третього такого вигуку народ кидається до вікон.

      Інший варіант — телефонні приколи. Можна просто подзвонити із запитанням «У вас гаряча вода є?» і, отримавши ствердну відповідь, попередити: «Тоді ми приведемо слона купати».

      Різновид телефонних «розводів» — мобільні СМС. Тут є простір для фантазії. Наприклад, посилаєш приятелю повідомлення з приблизно таким текстом: «Скажи вголос: сикона манану лабіле умадо», словом, просто набір літер. Через кілька хвилин пишеш іншу: «Тільки що ти сказав давньоіндіанське шаманське закляття, яке вбереже тебе від статевих контактів протягом року»...

      Єдина умова першотравневих розіграшів — вони не повинні бути образливими. Звичайно, весь офіс може довго сміятись над начальником, якому замість улюбленого пива підсунули пляшку з аналізом сечі, але ж як буде почуватися він! (А головне — як це відіб'ється на зарплаті усіх приколістів). Як стверджують  медики, одна хвилина сміху додає півгодини життя. У такому випадку я житиму вічно.

  • Одеса Жванецького

    Колись Михайло Жванецький писав: «Письменників в Одесі багато, тому що нічого не потрібно вигадувати. Щоб написати оповідання, треба відкривати вікно — і записувати». Скориставшись цією порадою, відкривши вікно в одеському дворику тепер, швидше, станеш хуліганом, ніж письменником. Змінився час — змінились люди... Що сталося з Одесою? Чому сьогодні вона зовсім не схожа на те «досить гарне місто на нашому Півдні та чиїйсь Півночі», про яке писав і пише Михайло Михайлович? «Одеса тут більше не живе», — як завжди влучно підмітив сатирик. Так, одесити, про яких він писав, роз’їхалися по світу. Але залишилися вулиці, будинки та навіть установи, де бували персонажі Жванецького, де виріс і загострив перо він сам. >>

  • Гумор як робота

    Ідея зробити першоквітневе інтерв’ю з Анатолієм Литвиновим, найкращим читцем гумору в 70—90–ті роки (хто не пам’ятає його хіт «Як ми з кумом вареники варили» і взагалі весь кумівський цикл Павла Глазового), була майже концептуальною: так набив оскомину сучасний гумор із жартами нижче пояса. Але втілити цю ідею в життя виявилося не так просто. Анатолій Васильович, якому зараз 73 роки, переніс інсульт і з дому не виходить. «Що ви вигадуєте? Навіщо вам моє інтерв’ю, я вже в минулому, питайте тих, хто крутиться по телевізору». І все ж, відірвавшись від спільного з онуком перегляду мультиків, Анатолій Васильович поспілкувався з журналістом «УМ» по телефону: згадав часи Глазового і Шарварка, розповів, як починаючи з 1 квітня 10 днів підряд з переаншлагами в палаці «Україна» проходив фестиваль гумору «Вишневі усмішки», як міністр культури СРСР Демичев захистив їх перед українським Мінкультом. «А ви не знаєте, чого учора не було Ані Безулик?» — раптом перескочив з однієї теми на іншу артист. «Кажуть, ніби закінчився контракт із телеканалом», — відповідаю. «Отак скоро усе закінчиться, — невдоволено буркоче Литвинов. — Я газет не читаю, дивлюсь новини по телевізору, «Велику політику». Я не дуже люблю цього Савіка Шустера, а програма Ані Безулик мені сподобалась, і я здивувався, коли вона не вийшла, подумав, що це вже «пєрвиє звоночкі».

    Насправді, крім розмови, це ще й був невеликий концерт для одного слухача — Анатолій Литвинов по пам’яті розповів кілька довжелезних гуморесок Павла Глазового і більше того — фрагменти виступів болгарською і сербською мовами. Так дивно було чути цей знайомий із дитинства голос, інтонації, акторську майстерність, і так шкода, що «сучасний телевізор» не показує українську естрадну класику бодай інколи. >>

  • Не до жартів

    1 та 2 квітня в Одесі традиційно проведуть «Гуморину–2010». А ще не так давно День сміху, який уже давно став візитною карткою міста, був під загрозою зриву. Проти проведення свята виступили православні одесити, адже цьогоріч 1 квітня припадає на Чистий Четвер Страсної Седмиці, — цього дня масові гуляння просто неприпустимі. 28 березня кілька сотень людей пройшлися вулицями міста, щоб висловити свій протест. >>

  • ДОСІ АКТУАЛЬНО

    Давненько вже не бачила

    Синка свого мати, —

    З того часу, як обрали

    Його в депутати. >>

  • Здрастуй, Маріє–брехухо

    1 квітня — брехня всесвітня! Ось і настав цей єдиний неповторний у році день, коли можна безбоязно пожартувати над власною дружиною, начальником чи просто хорошим другом. Як показують соцопитування, більше 70 відсотків людей збираються 1 квітня розіграти кого–небудь зі своїх знайомих. Причому, згідно з соціологічними дослідженнями, більше всього каверз слід очікувати від студентів і бізнесменів. А все–таки, що примушує людей, навіть позбавлених почуття гумору, неодмінно жартувати саме цього дня? Коли зародилася ця традиція? >>

  • Сміх та й годі

    Завтра Одеса перетвориться на грандіозний цирковий майданчик — так місто відзначатиме черговий День сміху. На Дерибасівській знову зберуться тисячі людей з розмальованими щоками та перуками із фольги, з браслетами, які світяться у темряві, та перснями, які поливають перехожих водою. Кілька років тому мене перестріли навіть дівчата з величезною рибальською сіткою замість шалика (мабуть, русалки), тітонька, з ніг до голови замотана у бинти (єгипетська мумія?) і дядько... з обідком від унітаза на шиї (туалетне каченя?). >>