Черкащанка позаминулого столiття

      Правду кажуть: жінці стільки років — на скільки вона виглядає. Отож баба Дуня Вишимірська з Кам'янки Черкаської області виглядає досить-таки молодо, років так на... 90. І я їй ніколи не дала б більше, аби не старенький паспорт цієї довгожительки Шевченкового краю, де чорним по білому написано, що народилася вона у 1890 році.

      «Пам'ятаю, ми тільки одружилися і їдемо з чоловіком до бабусі на день народження, а я й запитую: скільки це бабі років? А він: по-моєму 85! Наступного року знову поспішаємо до неї на іменини, а чоловік й тоді відповідає мені, що бабі 85 років», — розповідає Світлана Гаврилівна Діденко, внучата невістка баби Дуні.

      Так тривало років зо п'ять. Нарештi Світлана Гаврилівна не витримала й сказала чоловікові: то де бабин паспорт, щоб подивитися, скільки ж їй років насправді? Вона сама той паспорт у хаті й знайшла й дуже здивувалася справжньому вiковi своєї родички.

      Коли майбутній чоловік Михайло привіз Світлану в Косари Кам'янського району знайомити зі своєю мамою Ніною та бабусею Дунею, то вона добре пам'ятає, як назустріч їй вийшла невеличка симпатична  бабуся, тільки трошки зігнута, бо вже ж тоді їй було трохи більше 80 років.

      «Ми з нею за все життя жодного разу навіть голос не підвищили одна на одну, ні разу й не лаялися», — каже Світлана Гаврилівна.

      Бабця Дуня прожила нелегке життя, але, попри все, зуміла зберегти добрий гумор. І на будь-які ситуації в неї свій жарт — примовка. Приміром, хтось у родині розсердиться, а вона: «О, Федуль губи надуль!». Ця старенька жінка за характером неймовірна добрячка, ніхто ніколи не чув, щоб вона обсудила кого. Її ніколи не дратували, на вiдмiну вiд iнших «радянських бабусь», наприклад, короткі спідниці у дівчат. Баба Дуня все своє життя дивилася на світ добрими очима.

      Вона пізно вийшла заміж, аж після 40 років. Жила Дуня тоді у батьківському домі в селі Соснівці Олександрівського району сусідньої Кіровоградської області. Батько її вмів шити чоботи, й одного разу до них додому приїхав замовляти взуття вдівець із Косарів — Марко Михайлович Вишимірський. Так вони й познайомилися.

      Сподобалася Маркові стара дівка, й згодом, зустрівши її на базарі, запропонував  стати йому дружиною. Дуня згодилася. Так у 1929 році вона стала для Марка, який був вихідцем із родини польських панів Вишимірських, не тілька гарною дружиною, а й люблячою матусею для трьох його синів, що росли без рідної неньки. У щасливій родині Вишимірських згодом народилася й спільна донька Ніна.

      Євдокія Федосіївна все життя пропрацювала в колгоспній ланці. З ранку до вечора — в полі, а вдома ж — четверо дітей. Вона все встигала й була доброю господинею та гарною матір'ю всім своїм дітям. Про це тепер усі кажуть.

      Це нелегко уявити, але ще у 105 років баба Дуня вишивала. Цю справу вона просто обожнювала й до цього в неї був неабиякий талант. Бабця Дуня вишивала рушники не лише, аби прикрасити ними власну хату, а ще й на замовлення. Якщо в Косарах парубок із дівкою задумували йти під вінець, то обов'язково йшли до баби Дуні й замовляли їй вишити рушник. Приходили люди до баби Дуні, якщо справляли новосілля. Тоді теж просили її вишити рушник або й картину в новий дім.

      А який хліб, пиріжки уміла вона випікати! Світлана Гаврилівна каже, що скільки не пробувала напекти таких пухких коржиків, як у баби Дуні, ніяк не виходить.

      Донедавна баба Дуня так і жила в Косарах разом зі своєю донькою Ніною. Але вже незабаром рік, мама Михайла Степановича померла. Отож бабу Дуню він з дружиною Світланою Гаврилівною забрав до себе у Кам'янку. У цій сім'ї є син Олег, він одружений і мешкає у своїй садибі у цьому ж місті. Так що онучка Настя до дідуся з бабусею та до прабабці щодня навідується. Понад усе вона любить казки прабабусі Дуні. В Євдокії Федосіївни своя кімната. Отож Настя сідає поруч зі старенькою й ладна слухати ті казки день і ніч.

      Бабусю Дуню в цій родині дуже люблять й піклуються про неї. «Так повинно бути», — каже Світлана Гаврилівна, яка працює бухгалтером у Кам'янському лісгоспі. За її словами, бабця й досі любить пожартувати. «Ти мене так купаєш, що й рідна мати так не викупувала. Як воно мені вже набридло, бо який дурень узимку миється», — сміється баба Дуня до невістки, коли та допомагає їй приймати ванну. А з харчів старенька найбільше полюбляє капусняк і каже, що такого капусняка, який уміє приготувати Світлана, ніхто не варить. Вона його їла б тричі на день. З роботи невістка ввечері повертається й запитує: «Ба, ви що будете їсти?». А баба Дуня у відповідь: «А немає капусняка?». До речі, кам'янська довгожителька ніколи не дотримувалася посту, а по 50 грамів і тепер, буває, вип'є. «Каже мені бабуся: в тебе немає трішечки... А я прикинуся, ніби не розумію, про що мова, та й перепитую: а що ж це таке — трішечки» — «Ну, випить трішечки налий, — уточнює баба Дуня», — розповідає Світлана Гаврилівна й усміхається. На минуле свято Явдохи бабуся випила чарчину за свої 114 років.

      Недавно Світлана Гаврилівна зустріла у місті внучку баби Дуні сина та запропонувала взяти бабцю до себе. Невістка, звісно, відмовилася, бо навіщо ж стареньку морочити в такому віці переїздами, але ж бабці похвалилася новиною. «Ні, я звідси нікуди не піду, мені й тут добре», — відповіла на те баба Дуня.

      Їй справді добре в родині внука Михайла. Баба Дуня практично виростила його, коли мама була на роботі, то баба Дуня з онуком і вдома разом, і на базар, і до магазину, й до церкви. І він їй віддячує такою ж увагою: у кімнаті баби Дуні чисто й затишно. Сюди їй приносять їжу, адже бабуся у свої такі поважні літа сама вже не ходить. Вона погано чує й бачить. Інколи сяде біля вікна й дивиться на вулицю, але ж нічого, окрім світла, не розрізняє. Правда, розум має ясний і жартувати не забуває й тепер. А взагалі вона жодного разу не була у лікарні.

      «Бабуся у нас води з-під крана не п'є. Тільки компоти, чай, каву. До речі, каву полюбляє. Залишаю їй півлітрову чашку кави до обіду, то обов'язково вип'є», — підсумовує Світлана Гаврилівна.

      «Наш холодноярський регіон славиться довгожителями. Певно, цьому сприяє сама природа й джерельні води», — резюмує заступник міського голови Кам'янки Олександр Вєтров.

.