Кавалер слова

Про творчий вечір народний артист, Герой України і визнаний майстер художнього слова Анатолій Паламаренко мріяв давно. Своє 70–річчя неперевершений оратор відсвяткував у липні цього року, а от ювілейний концерт із різних причин відкладали до осені. 22 жовтня у Національній філармонії Анатолій Паламаренко ще раз відзначив свій ювілей, але цього разу на сцені, із капелою бандуристів імені Майбороди, оркестром народних ін­струментів Віктора Гуцала, повною залою друзів.

«Справа, яку ви робите на ґрунті українського слова, важлива для формування національної свідомості, — сказав ювіляру Президент України Віктор Ющенко, який мав у цей день багато офіційних зустрічей і на закінчення вечора приїхав просто з літака. — Ваша праця очищує і наснажує людські душі. Ви — апостол українського слова. Через вас говорять Гоголь, Шевченко, Нечуй–Левицький». Решта гостей теж не скупилася на теплі слова. Борис Олійник, вірші якого читає Паламаренко, дуже тішиться, що народився під одним небом з артистом: «У тебе прикметний голос, який ні з чиїм іншим не переплутаєш. Проте ти ніколи не грав себе, а завжди геніально перевтілювався».

Ювілейний пафос розбавив художник Анатолій Марчук: «Анатолію Несторовичу, ви корів пасли?» — запитує в артиста. «Як нині пам’ятаю, на полі біля могили, по дорозі на мою рідну Макарівщину, де найгустіші трави», — примружив мрійливо очі Паламаренко, а Марчук у цей час розгортає перед ним картину з тими ж корівками і могилою, покритою макарівськими травами.

Спершу Анатолій Паламаренко хотів вкластися з концертною програмою у півтори години, але вечір розтягнувся аж на три. Те, як читає артист Шевченка і Гоголя, чули від старого до малого, а от «Ярмарок» Остапа Вишні треба бачити. Тут Анатолій Несторович і чхав, і хрюкав, і жидом був, і корів із конями купував, а зал тим часом аж за животи хапався. Недаремно Павло Мовчан зізнався, що Паламаренко для нього — великий геній, який змінює людину.

Олена МУРАВЕЛЬ