Про творчий вечір народний артист, Герой України і визнаний майстер художнього слова Анатолій Паламаренко мріяв давно. Своє 70–річчя неперевершений оратор відсвяткував у липні цього року, а от ювілейний концерт із різних причин відкладали до осені. 22 жовтня у Національній філармонії Анатолій Паламаренко ще раз відзначив свій ювілей, але цього разу на сцені, із капелою бандуристів імені Майбороди, оркестром народних інструментів Віктора Гуцала, повною залою друзів.
«Справа, яку ви робите на ґрунті українського слова, важлива для формування національної свідомості, — сказав ювіляру Президент України Віктор Ющенко, який мав у цей день багато офіційних зустрічей і на закінчення вечора приїхав просто з літака. — Ваша праця очищує і наснажує людські душі. Ви — апостол українського слова. Через вас говорять Гоголь, Шевченко, Нечуй–Левицький». Решта гостей теж не скупилася на теплі слова. Борис Олійник, вірші якого читає Паламаренко, дуже тішиться, що народився під одним небом з артистом: «У тебе прикметний голос, який ні з чиїм іншим не переплутаєш. Проте ти ніколи не грав себе, а завжди геніально перевтілювався».
Ювілейний пафос розбавив художник Анатолій Марчук: «Анатолію Несторовичу, ви корів пасли?» — запитує в артиста. «Як нині пам’ятаю, на полі біля могили, по дорозі на мою рідну Макарівщину, де найгустіші трави», — примружив мрійливо очі Паламаренко, а Марчук у цей час розгортає перед ним картину з тими ж корівками і могилою, покритою макарівськими травами.
Спершу Анатолій Паламаренко хотів вкластися з концертною програмою у півтори години, але вечір розтягнувся аж на три. Те, як читає артист Шевченка і Гоголя, чули від старого до малого, а от «Ярмарок» Остапа Вишні треба бачити. Тут Анатолій Несторович і чхав, і хрюкав, і жидом був, і корів із конями купував, а зал тим часом аж за животи хапався. Недаремно Павло Мовчан зізнався, що Паламаренко для нього — великий геній, який змінює людину.
Олена МУРАВЕЛЬ