— Сергію, обговорюючи якість гумористичних програм на вітчизняному телебаченні, в одному з інтерв’ю ви казали про комерційний і некомерційний гумор. У чому між ними різниця? Чи не штучний такий розподіл?
— Мені видається, що більшість гумору, який створюють в Україні, є комерційним. За винятком, можливо, наповнення Ліг КВК. Оскільки «Клуб винахідливих» творчого об’єднання «АМІК» — це парадоксальна така структура, в якій за участь у тій чи іншій Лізі або у фестивалі в Сочі не тобі платять, а ти платиш — за те, що ти там граєш. Стендап–шоу, які процвітають у регіонах по маленьких клубах, чи телевізійні гумористичні проекти «95 квартал», «Файна Юкрайна», Comedy Club, чи «Смішніші, ніж кролики» — це комерційні проекти. Створюючи їх, люди не тільки самореалізуються. Їх цікавить фінансова винагорода за виконану роботу. Раніше для гумористів було все трохи простіше. (Або це так на відстані здається). Тогочасними дивідендами були суспільні блага, які давало вище керівництво за заслуги: якась квартирка за «народного артиста» чи машинка без черги. Зараз усе впирається у гроші. Даруйте, що говорю тривіальні речі.
— І все ж, гумор — це коли смішно...
— Гумор, анекдоти — дуже суб’єктивна штука: що смішно — одному, нудота (чи навіть гидота) — для іншого. Комерційний гумор вирізняється тим, що він не для широкого загалу, а для тієї чи іншої цільової аудиторії. Є попит — є пропозиція. І щодо гумору економічні постулати спрацьовують так, як і при продажу ковбаси: одним найкраща елітна з м’яса англійського мериноса, вона дорого коштує; комусь подобається «Лікарська» — вона трохи дешевша, її більше людей купує. Є цільова аудиторія менеджменту середньої ланки, що стомлюється упродовж робочого тижня і хоче брутального гумору, — будь ласка, дивіться український Comedy Club. Є сім’я, якій хочеться посміятися, — для неї шоу на кшталт «95 квартал» чи «Файна Юкрайна», поціновувачам студентського молодіжного гумору — КВК.
— Які телевізійні гумористичні проекти на українському і російському телебаченні цікаві особисто вам?
— Серед названих — це «95 квартал». Суб’єктивно подобається те, що ми робимо з Андрієм Молочним, — «Файна Юкрайна». Я зараз не слідкую за українським КВК, навіть не знаю, чи представлений він у телеефірі. Було непогане скетч–шоу «Смішніше, ніж кролики» на каналі «1+1», виробництво якого припинено. Доводиться констатувати, що вітчизняного гумористичного телепродукту виробляється не так і багато. Зараз на ТРК «Україна» Антон Лірник разом з однодумцями запускає «Насправді шоу», яке я ще не мав змоги переглянути. Хоча сподіваюся, що це гідний гумористичний продукт. На російському телебаченні мені подобається шоу «Велика різниця».
— Ви вважаєте, українська «Велика різниця», перший випуск якої канал ICTV готує як новорічний проект, може бути конкурентоспроможним?
— Хочу звернути увагу на те, що російську «Велику різницю» наполовину роблять українці. Віктор Андрієнко — відомий «Довгоносик». Одеситка Нонна Гришаєва виконує жіночі ролі. І ведучий Олександр Цекало не так далеко втік.
А попередньо оцінювати не буду. Бо це якась наша особливість: проект ще не з’явився в ефірі, а ми уже починаємо розмірковувати, чи буде він «кльовим». Коли ми запускали український Comedy Club, за перші півроку на нас вилили стільки лайна, що проект варто було закрити. Проте через півтора року всі порівняння з російським продуктом зникли, і наших прихильників не стало менше. З проектом «Файна Юкрайна» вийшло ще симпатичніше — порівняння тривали максимум два місяці. Після цього всі зрозуміли, що це різні проекти для різних країн і цільових аудиторій, які роблять різні люди, і кожен по–своєму смішно. Я хочу дочекатися, коли вийде українська «Велика різниця», і потім щиро порадіти за колег по цеху.
— Якби не було російського проекту «Наша Раша», український глядач не побачив би «Файну Юкрайну»?
— Ні росіяни, ні ми не вигадували велосипед. Російському скетч–шоу передувала низка телепроектів подібного формату в інших країнах. В Америці, Британії такий вид телегумору зароджувався ще в 60—70 роках минулого століття. Серед найвідоміших скетч–шоу «Шоу Бенні Хілла», «Літаючий цирк Монті Пайтона».
Коли ми з Андрієм Молочним починали робити «Файну Юкрайну», ми не казали: «Давай робити українську «Нашу Рашу». Ми формулювали для себе завдання по–іншому: давай екранізуємо «Сучасний український театр», з яким ми уже рік плідно працювали на сцені Comedy Club. Витоки нашого проекту — не «Наша Раша». Зрозумійте, якщо у тернопільській «Ниві» грає 11 футболістів «плюс» воротар на прямокутному полі круглим м’ячем, ми не кажемо, що вони копіюють мадридський «Реал»? Так і в телеформатах є багато подібного.
— Як ви почуваєтесь без Comedy Club?
— Comedy Club — це була дуже хороша школа, можливість серйозно натренувати себе як креативно–творчу одиницю. Спогади про участь у цій команді виключно позитивні. Просто в певний момент збіглися причини, через які я повинен був залишити проект. По–перше, український Comedy Club залишився без головного менеджера, і Москва нам не поспішала дати нового керівника — понад три місяці ми не знали, куди рухатися і що робити. По–друге, у мене народився син, і я волів приділяти сім’ї більше уваги. А за тогочасного завантаження — ведучий «Підйому», зйомки «Файна Юкрайна», концерти–корпоративи Comedy, кожна субота зайнята «Ареною» — на дім залишалося півдня одного вихідного. По–третє, і я цього не приховував, я «виписався». Я вже не міг забезпечити глядачеві та поціновувачу Comedy якісний матеріал. Кращих монологів, ніж у 2006 чи 2007–му, я уже не писав. «Стібати» зірок, що не міняються, упродовж півтора року? Наташа ж Могилевська (про неї є що говорити) не може кожен вечір ходити на Comedy. А про «зірочок» меншого калібру нічого сказати. Кожен раз щось висмоктувати з пальця — це вже набридло.
— Ви вже залучали авторів для написання текстів для скетч–шоу «Файна Юкрайна»: спочатку трьох, потім ще дев’ятьох. На скільки може вистачити тем та образів для цього телепроекту?
— Варіацій наповнення — бездонна діжка. Ми фізично не можемо вставити у хронометраж однієї програми, 26 хвилин, усі сюжетні лінії та образи, що рояться в головах. У другому сезоні ми оновили сюжетні лінії десь на 40 відсотків. У наступному, який ми будемо знімати, мабуть, десь у межах Нового року, додамо 5–6 нових сюжетних ліній. Не будемо відмовлятися від тих героїв, які глядачам подобаються найбільше. Приміром, знову з’являться два українські олігархи Боріс Ігнатіч та Альошенька. Вводити образи депутатів не будемо — вважаю, це не смішно. Політика у нас представлена через призму прибиральниць Верховної Ради, які зараз перейшли працювати у буфет.
— Є задумки щодо нових телепроектів?
— Ми вже відзняли пілот гумористичної програми, про показ якої в наступному телевізійному сезоні ведемо перемовини з кількома каналами. Як актор я в ній не буду задіяний. Мене цікавить авторство текстів і продюсування.