Нинішня політична ситуація в Україні змушує українця замислитися. Здійснюється масований наступ на національні цінності, на процес відродження української національної духовності. В усіх сучасних негараздах звинувачують українських патріотів. Антиукраїнські політичні сили настирливо намагаються запровадити в Україні державну двомовність і відкинути термін «українська нація», ніби такої вже нема, ніби за кілька десятків років вона розчинилася в океані інородців...
Вимоги Конституції України про вивчення державної мови повсюдно називають насильницькою українізацією та русофобством. Словом, українська нація стирчить кісткою в горлі окремих інородців. Соромно й боляче на 18–му році Незалежності про таке говорити, бо виходить, що наші предки даремно віками проливали кров і клали голови. Україною намагаються правити відверті антиукраїнці, які, скориставшись Незалежністю, прибрали до рук найцінніші багатства, які Україну бачать без українців. Корінний народ паплюжать відверто, безсоромно і безкарно. Українців–патріотів називають мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями, навіть фашистами та антисемітами. Парадокс: коли росіянин захищає інтереси Росії, то його вважають патріотом, коли ж українець стоїть на таких самих позиціях, його називають націоналістом. Де ще у світі є подібне?
Сьогодні, крім Президента, в ешелонах влади, здається, ніхто про націю і не дбає. Навпаки, кожен його крок щодо пошанування жертв Голодомору–геноциду, борців за незалежну Україну, відродження її символів зустрічається із сарказмом або просто чиниться опір.
Згадаймо висловлювання попереднього президента Росії Володимира Путіна: «Росія закінчується там, де закінчується її мова». В Україні російська мова не закінчується, навпаки — поширюється. Коли так, то й Україна має залишитися в межах Росії. Кому не зрозуміло? А ще антиукраїнці вимагають зміни тексту Державного гімну. Від слів «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, запануєм і ми, браття, у своїй сторонці» на них нападає алергія. Звісно ж, як це можна допустити, щоб українці господарювали у своїй державі.
...Під час останнього перепису населення (2001 р.) українцями назвалося 37 млн. чоловік. Це — могутня сила, але біда в тому, що в багатьох із нас збереглися стереотипи меншовартості і віри в російське старшобратство. На жаль, багато етнічних українців уже зросійщено. Процес вбивчої асиміляції триває. Якщо на наступних президентських і парламентських виборах нація не сконсолідується й не захистить себе, то на неї чекає зовсім незавидна доля. А згуртувати націю має національна політична еліта, яка, на ще більший жаль, є розпорошеною. Партійним вождям не вистачає мудрості об’єднатися в одну могутню політичну силу. Річ у тім, що гетьманська булава одна, а потримати її — охочих багато.
На своєму віку Україна зазнала багато прикрих поразок. І все через брак єдності у суспільстві.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
