Анатолій Михайлович пам’ятає всіх своїх пацієнтів. (Фото надано ЦДКБС.)
Немає, напевно, нічого гіршого, ніж діагноз–вирок: ваша дитина — безнадійно хвора і ніколи не буде такою, як інші. Але батьківська надія — безсмертна. Тим більше що існують вони — лікарі від Бога, які щодня долають найважчі хвороби й дарують шанс на повноцінне життя. Один із них — Анатолій Ненько, заслужений лікар України і один із кращих у державі ортопед–травматолог, начальник євпаторійського Центрального дитячого клінічного багатопрофільного санаторію Міністерства оборони України. Тут, у провідному дитячому лікувально–реабілітаційному центрі у сфері дитячої неврології, ортопедії, щодня роблять надскладні операції й рятують найважчих хворих. А ще — лікують дітей за допомогою коней, костюмів космонавтів і мріють... про «медбратів»–дельфінів.
Тридцять років тому Тані Костенко лікарі не давали жодних шансів на повноцінне життя — дитина не відчувала власних рук: складний випадок, інвалідність... Однак доля подарувала Тані шанс — дівчинка потрапила до євпаторійського Центрального дитячого клінічного багатопрофільного санаторію. Оперував її Анатолій Ненько. І диво сталося — Танині руки почали «слухатися»!
— Кілька місяців тому я йду до себе в кабінет — сидить у коридорі копиця рудого волосся — хлопець, і з ним дівчина, й обличчя її здається мені знайомим, — згадує Анатолій Ненько. — Вона мені каже: «Анатолію Михайловичу, ви мене не пам’ятаєте?». Я придивився і згадав: «Таня Костенко?» — «Я!». Та сама дівчинка, яку я оперував у 1978 році.
Дарма, що лікарі свого часу «списали» Таню — після вдалого лікування в Анатолія Ненька дівчина закінчила Дніпропетровський університет, захистила в Англії дисертацію доктора археології, написала дві книжки й вийшла заміж...
Подібних врятованих дитячих доль на рахунку Анатолія Ненька — тисячі. Дивовижно, але він усіх своїх пацієнтів пам’ятає поіменно, а за 51 рік лікарської практики їх було сила–силенна.
— Я вирішив, що стану військовим хірургом у 44–му році, коли під час звільнення нашого села радянськими військами мене, 10–річного хлопця, було поранено, — згадує пан Анатолій. — Я лежав у медсанбаті. Поруч зі мною — поранені офіцери і солдати... Ці перев’язки, бинти, військові лікарі у халатах, чоботах, з портупеями — справили на мене сильне враження. Я відчув, що від цих людей багато залежить. Тоді я захотів бути одним із них. Так і вийшло.
Офіцерські погони Анатолій Ненько отримав особисто з рук маршала Георгія Жукова і дослужився до полковника медичної служби. Студентський квиток майбутньому лікарю вручив знаменитий офтальмолог — академік Володимир Філатов. Тепер Анатолій Ненько уже й сам став корифеєм у медицині. Він 10 років пропрацював військовим хірургом у госпіталях. А потім доля закинула Анатолія Ненька в Євпаторію (захворіла дочка, і їй потрібно було санаторне лікування). Так Анатолій Михайлович почав рятувати важко хворих дітей і вже 23 роки очолює знаменитий євпаторійський санаторій.
На рахунку Анатолія Михайловича (саме він уперше в Україні впровадив метод Гаврила Єлизарова) — більше десятка винаходів і майже 420 раціоналізаторських пропозицій у сфері лікування дітей–інвалідів із найтяжчими ураженнями опорно–рухової системи. Завдяки досвіду та професійним знанням ім’я кандидата медичних наук Анатолія Ненька відоме далеко за межами України.
Для багатьох дітей зустріч із цим лікарем стала визначальною у житті. «Пам’ятаю, у 1971 році мені привезли сина помічника командувача військово–повітряною армією Прикарпатського військового округу. У Діми був складний діагноз — проблеми зі стегновою кісткою, він не ходив, — пригадує Анатолій Ненько, — і мені прийшла ідея: до пошкоджених ділянок стегна я підвів спиці — загалом 11 штук. І, на мій подив, уражена зона швидко відновилася... Потім Діма керував авіаційним полком. І навіть військова комісія не змогла визначити, що в нього колись була складна хвороба: ця операція проводилася без розрізів шкіри. Діма ж казав усім, що шрами лишилися в нього після падіння з дерева».
За методикою, розробленою лікарем Ненько, в євпаторійському санаторії здатні допомогти дитині позбутися найважчої форми горбатості. І навіть подовжити кінцівки: «рекорд» Анатолія Ненька — 28 сантиметрів! Нові, «слухняні» ноги й руки, — найнеймовірніший і найкращий подарунок для хворих дітей...
— У мене був пацієнт Олексій, якому я оперував руку, — згадує пан Анатолій, — цей хлопець потім отримав освіту й зараз працює в банку. І якось він мені сказав: «Знаєте, скільки ЦІ руки грошей тримають щодня?» Мені, як лікарю, надзвичайно приємно це чути. Адже бути повноцінними людьми для таких дітей — найбільше щастя...
Євпаторійські реформатори впроваджують найновіші технології у сфері лікування дітей–інвалідів і підходять до хвороби комплексно. «Кожен хворий у нас має окрему програму лікування, — каже пан Анатолій, — у разі потреби ми вдаємося до неодноразового хірургічного втручання, але не вважаємо це панацеєю. Операція є лише маленькою цеглинкою у споруді загального лікування».
У санаторії активно використовують грязелікування, лазеротерапію. Гарні результати, каже Анатолій Михайлович, дає голкорефлексотерапія (досвід євпаторійці переймали навіть у Китаї і практикують цей вид лікування вже 35 років). Працює у санаторії й кабінет, де встановлено барокамеру для лікування киснем. А ще у євпаторійців є своя... соляна шахта.
Ми перші в Україні почали використовувати установки для імітації соляних шахт, — розповідає Анатолій Ненько. — Це спеціально обладнана кімната — із соляними стінами, стелею і підлогою. В ній відтворено атмосферу, яка відповідає 60–метровій соляній шахті у Солотвиному. Тут дуже ефективно лікуються хворі на бронхіальну астму, алергічні захворювання». Для лікування хворих на ДЦП діток використовують навіть космічні костюми — одне з останніх досягнень консервативної терапії.
Гарні результати, каже пан Анатолій Н., демонструє лікування дітей за допомогою коней. «Це моя мрія, — ділиться лікар. — Уже вісім років ми маємо своїх коней — їх у нас 11. Це дуже ефективне лікування, бо у дітей із ДЦП порушена координація вестибулярного апарату, у хворих на сколіоз — проблеми зі статурою. А сидячи на конях, діти розслабляються, у них покращується постава... А ще одна мрія — запровадити у нашому санаторії дельфінотерапію. Думаю, що і це з часом буде можливо».
Не дивно, що до Євпаторії їдуть лікуватися хворі з усього світу, часто сюди звертаються і наші земляки після невдалого лікування у закордонних фахівців. «Віталика, сина українських дипломатів, лікували по всьому світу, навіть у Японії, але результатів не було, — згадує Анатолій Михайлович. — Коли його привезли, стан був складний: ніжки перехрещені, тіло все розвернуте. Він не міг ні стояти сам, ні спиратися на опору. Віталику було проведено етапне хірургічне лікування упродовж двох років. Він переніс вісім операцій, але ми поставили його на ноги».
Санаторій, знаний в усьому світі, два роки тому отримав перемогу в II Всеукраїнському конкурсі грантів Міжнародного добродійного Фонду «Україна–3000» серед медичних установ, що займаються реабілітацією. А Катерина Ющенко, вражена високим рівнем євпаторійського санаторію, навіть стала для нього справжньою покровителькою і врятувала заклад від неминучої зміни профілю. Анатолій Ненько ж днями одним із перших українських дитячих лікарів отримав відзнаку Фонду «Україна 3000» «За особливі досягнення у сфері охорони здоров’я дитини».
За рік у санаторії лікується у середньому 10,5 тисячі дітей. І майже 90 відсотків усіх пацієнтів отримують позитивні результати. Однак кількість важких хворих, зокрема на ДЦП, щороку зростає. «Ця проблема актуальна не тільки для України, а й для всіх розвинених країн, — зауважує Анатолій Ненько. — У нас сьогодні кількість хворих на ДЦП на тисячу народжених зріс майже на вісім відсотків. Впливає на цей процес не тільки погана екологія. Сьогодні в Європі та в Україні виходжують недоношених дітей з вагою 650 — 700 грамів, їхнє життя рятують. Але натомість ми отримуємо великий відсоток захворюваності ДЦП серед таких дітей. Окрім того, дуже впливають якість харчування та хімічні компоненти на наше життя».
Однак і такі діти мають право на повноцінне життя, переконують лікарі. «За даними опитування, 89 відсотків дітей із церебральним паралічем, які у нас пролікувалися, працюють, 67 відсотків мають спеціальну, середню та вищу освіту, — каже Анатолій Ненько. — Є серед наших пацієнтів і композитори, й інженери, і журналісти, і поети, і вчені... Але кожен із них відзначає: люди неоднозначно сприймають хворих на ДЦП. І це біда нашого суспільства. Ми ще далеко не готові прийняти цих людей у свій світ. Але і вони мають право на нормальне життя».
В євпаторійському Центральному дитячому клінічному санаторії використовується понад 110 діагностичних методик, розроблених лікарями і працівниками закладу. Тут лікують дитячі церебральні і родові паралічі, вроджені аномалії розвитку головного і спинного мозку, наслідки травм центральної і периферійної нервової системи, епілепсію, олігофренію, бронхіальну астму, алергічні і хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів, хвороби шкіри.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
