Якщо театральний сезон порівнювати з марафонською дистанцією, то можна стверджувати напевно, що вже на самому його старті Молодий театр продемонстрував просто–таки спринтерську швидкість. Два інформаційні приводи підопічні Станіслава Мойсеєва забезпечили Угорському Йокай–театру (м. Бекешчаба). Перший — у рамках проекту «Центрально–європейське театральне коло» худрук Молодого поставив там «Одруження». Головна ідея цієї програми — режисери з країн, що сусідують з Угорщиною, ставлять у цьому театрі свої вистави.

Встановили її за ініціативою місцевої «Просвіти» на будинку, в якому уродженець Чернігівщини жив майже півстоліття, аж до відходу у вічність влітку 2007 року. Тож днями на урочистостях з цієї нагоди згадували й основні віхи його життя, і той феномен цілковитої осібності, окремішності, незамінності цієї людини в українському культурному просторі. Переживши жахіття Голодомору, Петро Ротач потрапив у жорна Другої світової війни, ставши «остарбайтером». І вже там, на Заході, почав друкувати свої вірші та прозу про справжню «радянську дійсність», познайомився з такими ж патріотами рідної землі. Однак, на відміну від багатьох із них, таки повернувся в наймилішу серцю Україну, де на 40 років (!) потрапив під «недремне око» КДБ.

У неділю о 18.00 у найновіший п’ятизірковий готель столиці «Інтерконтиненталь» підтягалися завсідники модних тусовок — тут з імперським розмахом і псевдокласичним пафосом відкривалася виставка модного московського художника Нікаса Сафронова. Забрати своє запрошення в організаторів виявилося справою складною — у залах прийомів на підвальному поверсі погано працював мобільний зв’язок.