Два роки тому життя двох 14–річних дівчаток з одного українського обласного центру сильно змінилося — їх викрали просто на вулиці, перенаправили до Москви й перетворили на секс–рабинь. Після кількох місяців суцільного пекла «хазяїн» вирішив їх повернути до України — довіз на машині до кордону й наказав нелегально, пішки, його перетнути. Однак прикордонники затримали й торговця людьми, і дівчаток–нелегалок... Драматична історія цих дітей мала позитивний фінал: дівчатка пройшли програму реабілітації і вже повернулися до нормального життя. А торговця дитячими долями кілька місяців тому засудили на 12 років ув’язнення; постраждалим він має виплатити компенсацію.
Фахівці запевняють: подібна «розплата» за торгівлю людьми — виняток для українського судочинства. Вітчизняна Феміда, як правило, не така сувора до «рабовласників». «Ці справи складно розкривати, документувати, нелегко і в судовому порядку доводити злочин торгівлі людьми, — каже Тетяна Іванюк, спеціаліст програми протидії торгівлі людьми представництва в Україні Міжнародної організації з міграції. — Дуже часто розслідування вимагає міжнародної співпраці. А в силових структур, як правило, на це не вистачає коштів. Самі постраждалі воліють не розголошувати про вчинений проти них злочин, давати свідчення — вони соромляться і не вірять у позитивний для себе фінал розслідування. Тому дуже часто подібні судові справи перекваліфіковують, а вирок обмежується умовним покаранням чи адміністративним штрафом».
Наталія Ахтирська, перший проректор з навчальної та наукової роботи Академії суддів України, вважає подібні вироки неприйнятними. Саме тому за сприяння ОБСЄ для вітчизняних суддів нині проводять спеціальні тренінги, «аби судді усвідомлювали важкість цього злочину». «Україна однією з перших країн колишнього СРСР ввела кримінальну відповідальність за торгівлю людьми — у 1998 році. Тоді було порушено тільки дві кримінальні справи, — каже пані Наталя. — Наступного разу вже було 11 справ. У 2008 році засуджено було 128 осіб, за шість місяців 2009 — 54 особи. Але більше 200 справ знаходиться зараз на розгляді в судах».
На думку посла, координатора проектів ОБСЄ в Україні Любомира Копая, судова система у проблемі торгівлі людьми грає ключову роль: «Торговці повинні знати, що понесуть відповідальність, а жертви мають не боятися про це говорити». Але в Україні ще далеко не ідеальна ситуація з розглядом подібних справ: не завжди судові слухання відбуваються у закритому режимі (а це порушення прав потерпілого), не передбачається у нас обов’язкове надання адвоката постраждалому, не створено й фонду відшкодування жертвам торгівлі людьми.
А між тим, Україна вже давно вважається у світі однією з основних країн–транзитерів та постачальників людей як товару. За данимим Департаменту ООН з боротьби із наркотиками і злочинністю, за роки незалежності України жертвами торгівлі людьми стало близько ста тисяч наших співвітчизників. І динаміка, на жаль, не втішна. «Ніхто не може сказати однозначно, скільки людей страждає від торгівлі людьми, — запевняє Тетяна Іванюк, — але тільки наша організація за 9 років допомогла 6027 людям — це конкретні історії і долі. Останнім часом ми маємо дуже багато випадків внутрішньої торгівлі людьми (коли українців перетворюють на рабів, не вивозячи за кордон, в Україні), і ця тенеденція посилюється. У більшості випадків — це трудова та сексуальна експлуатація. Людей залучають на сільськогосподарські роботи, обіцяють прийнятну зарплату, а в результаті працівники опиняються в рабських умовах, у них забирають паспорти, змушують працювати по 16—18 годин, знущаються над ними... Інша сучасна тенденція — експлуатація іноземних громадян в Україні. Цього року навіть була перша кримінальна справа: групу китайських громадян експлуатували на будівництві у Київській області».
Серйозною проблемою фахівці називають і ставлення суспільства до постраждалих від торгівлі людьми. «Якщо ви стали жертвою фінансових зловживань, то вам не буде соромно, ви захочете, щоб був суд і на ньому були присутні журналісти, — каже Любомир Копай, — якщо ж ви станете жертвою торгівлі людьми, то говорити про це не захочете — боятиметеся реакції оточення. І цю ситуація необхідно змінювати». Причому, за словами Тетяни Іванюк, жертви торгівлі схильні самі себе звинувачувати у тому, що відбулося: мовляв, я сам винен у тому, що мене обдурили. Особливо до подібних думок схильні чоловіки. Жінкам же простіше звернутися по допомогу. Тим більше що її в Україні є кому надати — у нас існує ціла мережа громадських організацій по всій країні, яка надає допомогу постраждалим, притулки і центри для реабілітації жертв торгівлі людьми, діє також і кілька «гарячих ліній».
ДОВІДКА «УМ»
Упродовж шести місяців 2009 року було виявлено 197 злочинів, кваліфікованих як торгівля людьми, встановлено 229 потерпілих, з яких 35 — діти, знешкоджено вісім організованих груп зазначеної спрямованості. Задокументовано 42 факти торгівлі людьми, у тому числі 11 — безпосередньо пов’язаних з трудовою експлуатацією. Викрито 45 фактів шахрайства, пов’язаних із посередництвом у працевлаштуванні за кордоном, установлено 57 потерпілих, яким завдано збитків на загальну суму понад 950 тисяч гривень. Вербування і продаж людей здійснювався, як правило, з метою трудової та сексуальної експлуатації. Країнами призначення для жертв торгівлі з України найчастіше були Російська Федерація, Польща, Туреччина, Ліван, Ізраїль.
SOS!
Безкоштовна «Гаряча лінія» з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів
Зі станціонарних телефонів: 0 800 505 50 10
З мобільних: 527