Президент України у межах своїх повноважень указами розширює сфери функціонування української мови (наприклад, кінематограф, навчальні заклади). Він також видав указ про кримінальну відповідальність за руйнування державних символів. Але, крім того, наша реальність уже давно вимагає прийняття вдосконаленого закону про мови. І є кому подбати про це. Адже у складі фракції БЮТ — кілька письменників, відповідний комітет очолює В. Яворівський. Ще влітку промайнула чутка, що нарешті проект нового закону створено, і П. Мовчан оголосив це на сесії. Правда, зміст проекту прозвучав дуже загально і фантастично. Творці нового закону забажали, щоб усі чиновники і ті, хто до них звертатиметься, в одну мить заговорили українською. Щодо чиновників, то це їхній обов’язок, а для громадян більшості регіонів, які майже не чують «українського слова», — це не реально. Проте до обговорення цього проекту на сесії Верховної Ради справа не дійшла. В. Яворівський і П. Мовчан розбіглися в різні боки. Останній заявив, що виходить зі складу ради НСПУ, а перший був заклопотаний зміцненням своєї влади над Спілкою і над «Літературною Україною»...
Цікаво, що думають про це такі авторитетні письменники, як Ю. Мушкетик, А. Дімаров, С. Плачинда, і немолоде вже покоління шістдесятників? І чи змусять вони В. Яворівського домогтися обговорення і прийняття нового закону про мови із забороною ним українофобства у ЗМІ, фальсифікації нашої історії, перекручення поняття «націоналізм», яке є синонімом «патріотизму». (До речі, десь у 90–ті рр. відомий російський письменник Астафьєв писав, що націоналізм — це високе, благородне почуття, його спаплюжили комуністи). Усе це є програмою сьогодення в незалежній Україні. Йдеться не лише про розширення меж функціонування мови титульної нації, не лише про поліпшення викладання її на всіх рівнях. Треба осмислити засоби патріотичного виховання, щоб діти ще у школі усвідомлювали: вони — нащадки прадавньої культури, героїчної історії, а володіння рідною мовою — ознака патріота й освіченості.
Державну проблему виховання українців–патріотів повинне розв’язувати Міністерство освіти і науки разом з академічними інститутами. Водночас виникає запитання: чому Інститут української мови НАН не допомагає утвердженню її в суспільстві, а на державні кошти пропагує з величезним ентузіазмом і працездатністю аморальність? Маю на увазі словник матюків Л. Ставицької. Нахваляється здійснити друге видання більшого за обсягом словника. Та ще запевняє, що така фразеологія в українців була здавна. Вигадку псевдовченої дами заперечують іноземці–мандрівники XVII ст. А в самому Інституті української мови, як пише В. Кобилюк у «Літературній Україні», «200–річну картотеку української мови з місця її зберігання перенесли аж на горище, щоб читали горобці та голодні миші...» То як можна оцінити діяльність Інституту української мови щодо нашої держави? І чому на це ніяк не реагує президент НАН?
На мій погляд педагога, Міністерству освіти і науки слід створити цілу серію книжок, хрестоматій для позакласного, але обов’язкового читання. Першочерговим є таке завдання: знайти автора, який зумів би вразити юного читача своєю розповіддю про наших патріотів, яких у 70—80–ті рр. XX ст. закатували у концтаборах, бо вони відстоювали право України на незалежність. Це В. Стус, О. Тихий, Г. Марченко, Ю. Литвин, І. Світличний та інші. Книжки для позакласного читання мають охоплювати різні галузі науки і сфер громадського життя, розповідати про величезний внесок українців у світову цивілізацію. Видатних імен вистачить.
Обов’язково має бути написано книжку про розвиток нашого письма, починаючи хоча б із «Велесової книги» (XII ст. до н. е. — IX ст. н. е.) до кирилиці й староруської літературної мови. Автор має показати процес збагачення її народно–розмовною, накреслити історію заборон після знищення Петром I усіх шкіл, друкарень, Києво–Могилянської академії як світського закладу, а також царські циркуляри наступних століть і форми русифікації радянського періоду. І всупереч цьому сформувалася літературна мова на народній основі, яка збагачувалася і збагачується за рахунок діалектів. Не обминути й такого факту, як міжнародний конгрес мовознавців у XX ст.: на ньому визначалися багатство й естетична краса багатьох мов світу, укранська мова входила в першу трійку...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
