У бiй проти москалiв... веде Суворов?
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
Козацька держава майбутнього
10.10.2009
Козацтво: традиція може мати майбутнє.
Після того, як перспектива членства в НАТО для України відсунулася у далеке туманне майбутнє, постала потреба переосмислення української військової стратегії. Розраховувати треба передусім на власні сили в гарантуванні власної безпеки. На мою думку, варто було б згадати забуте старе і повернутися до територіальної самооборони. Такі Збройні сили, звичайно, непридатні для наступу, зате дуже надійні в обороні. Це, зрештою, принцип озброєного народу, козацька система органічно близька та історично виправдана і випробувана в Україні.
Добре забуте старе
Свою ефективність ця система переконливо довела в Швейцарії. Як пише військовий аташе Посольства Швейцарії в Україні полковник Томас Букхелі: «Знаєте, у швейцарців побутує фраза, що у Швейцарії армії немає. Швейцарія – сама є армія. Ми всі військові, і це дуже природно й органічно. Швейцарія робить ставку на резервістів. Усіх 18—20–річних юнаків призивають на чотиримісячні вишколи, а потім, упродовж наступних десяти років, вони проходять перепідготовку вісім разів упродовж одного місяця за фахом, що одержали в армії. Таким чином, тривалість військової служби у Швейцарії загалом становить один рік. При бажанні можна перейти на контракт».
Україна ж має унікальний історичний досвід територіально–військової структури ще з XVII—XVIII століть. Згадаймо ж: велике село чи містечко утворювало «сотню», яка, при потребі повного призову, виростала деколи в полк, кільканадцять же сотень було об’єднано в полк, а з цих полків складалася вже і Українська держава, Гетьманщина з Військом Запорозьким. Між іншим, територіально–міліційна система побудови збройних сил цілком успішно функціонувала не лише в козацькій Україні, а й у СРСР із 1923 до 1935 року. Створивши кадрову військову структуру від села до столиці за схемою «сільрада — рота, сотня, район — батальйон, полк, область — дивізія».
Національна козацька гвардія
В Україні ж кістяком Збройних сил мало б стати відроджене осучаснене козацтво, але, звичайно, не те шароварно–опереткове, з кільканадцятьма гетьманами, а дисциплінована, чітко структурована сила, підпорядкована безпосередньо Президенту України. Відомо ж бо — свого часу саме «козацтво врятувало народ». Нині воно повинно стати своєрідною «Національною Гвардією» при гаранті Конституції, його опорою і одним із засобів впливу на маси, прямим виходом на всі прошарки населення, постійним зв’язком із народом.
Що ж заважає нині відродити дієздатне, і, не побоюся такого визначення,боєздатне українське козацтво, з резервістів, за такою, скажімо, схемою: сільрада, містечко до п’яти тисяч мешканців — сотня, район — курінь, батальйон або й полк, область — дивізія. І покласти на них не лише оборону України, коли виникне потреба, а й охорону кордонів, громадського порядку в мирний час, боротьбу зі стихійними лихами тощо. Командирами ж цих підрозділів мають бути кадрові військові, офіцери запасу, а від роти і вище — дійсної служби. Покласти на них і військову допризовну підготовку молоді. Дійсну ж військову службу не скасовувати, а реформувати,скажімо, за моделлю Швейцарії. Зрештою, треба озброїти козаків, адже ж, як відомо, козацтво — це озброєний народ, а озброєний народ, якому є що захищати, перемогти важко, коли, образно кажучи, кожен будинок при потребі стає вогневою точкою. Це, між іншим, на практиці переконливо продемонструвала маленька Фінляндія в радянсько–фінській війні 1940–го. Треба припинити демагогічні розмови про скасування дійсної військової служби. Досить і роззброюватися. Варто також вивчити досвід Латвії, Литви, Естонії та й решти держав у створенні й діяльності воєнізованих добровільних формувань цивільного населення.
Можна було б утримувати мінімальну армію справжніх професіоналів високого рівня, яка б складалася з кількох підрозділів швидкого реагування. Створення ж повністю контрактної армії для України наразі є нереальним, бо, як слушно зауважує той же полковник швейцарської армії Томас Букхелі, «це питання не тільки часу, а й величезних капіталовкладень».
Якщо в Україні стане козаком хоча б кожен десятий, то матимемо три мільйони воїнів. То ж, відроджуючи козацькі традиції, козацтво, Президент України Віктор Ющенко чинить мудро і далекосяжно, зміцнюючи підвалини української державності, її основи. Українське козацтво треба перетворити на стан, надавши йому додаткові права, і відповідно покласти на нього і додаткові обов’язки свідомого захисника України, оплоту української державності.
