Нафта, яку переробляють вітчизняні підприємства, відтепер уже не тільки російська. Днями перші тонни каспійської легкої нафти надійшли до Кременчуцького нафтопереробного заводу. Для цього використали потужності «Придніпровських магістральних нафтопроводів», які пустили в реверсному режимі: з Одеси до Кременчука. «Укртатнафта» уклала договір з Азербайджаном на щомісячне постачання 240 тисяч тонн нафти. «Два роки нафтової блокади, в якій перебував завод, з боку російських транспортних і нафтових компаній було перервано. Нафту було поставлено на завод, і вже як готовий нафтопродукт її відвантажують споживачам», — повідомив голова правління ЗАТ Павло Овчаренко.
Таким чином, використовуючи також казахську та українську нафту, державний нафтопереробний завод перероблятиме 500—560 тисяч тонн нафти щомісяця. Каспійську сировну вважають досить високоякісною через низький вміст сірки, і це дозволить виготовляти бензин стандарту «Євро–3», а дизельне пальне — «Євро–4». «Важливо також, що Україна нарешті почала диверсифіковувати джерела надходження нафтопродуктів, — сказав «УМ» керівник Київського міжнародного енергетичного клубу Q–клуб, екс–керівник «Укртранснафти» Олександр Тодійчук. — Адже нині наша нафтопереробна промисловість на 70% залежить від Росії. З іншого боку, завод, який працює на повну потужність, — це вирішення соціальних проблем, а також питання національної безпеки». Ложкою дьогтю Тодійчук вважає, що запуск нафтогону в реверсному режимі супроводжувався непотрібними для нас конфліктами. Як відомо, російська компанія «Лукойл», невдоволена рішенням реверсу, зупинила свій завод в Одесі і вимагала зустрічі з Прем’єром. Проте такої зустрічі не відбулося.
«Росіян не влаштовує запропонований їм альтернативний маршрут транспортування сировини на Одеський завод, оскільки вартість транспортування однієї тонни нафти дорожча на шість доларів, — пояснює експерт. — При цьому росіяни вклали у модернізацію десятки мільйонів доларів. А ми ж таки підписали Енергетичну хартію». Зрештою, обсяги у 240 тисяч тонн є достатніми для одного заводу, але не для системи Придніпровських трубопроводів: їхня потужність — 50 млн. тонн щорічно, а каспійські угоди дозволять заповнити лише на три мільйони. Збільшити ж кількість «каспійки» доволі проблематично — транспортні системи нині до такого кроку не готові. «Хоча назагал майбутнє у каспійських поставках є, проте їхньою організацією треба займатися систематично», — резюмує Тодійчук.