До фестивалю, присвяченого 100–річчю від дня народження Богдана–Ігоря Антонича, на словах готувалися півроку. На ділі ж організатори з Сумно.сом почали продумувати програму «Антонич–фесту» буквально місяць тому. Результат експромтної забави можна було оцінити з 2 по 4 жовтня у київському парку «Нивки». «Антонич–фест» вийшов не провальний, але й не зачепив. Хоча за задумом міг би посісти одне з передових місць серед культурно–мистецьких подій року.

Найпочесніший гість цьогорічного фестивалю фантастики, що пройшов у Харкові, подібний до героя сільської радянської прози. Він носить бороду а–ля Карл Маркс ідейно–плакатного розливу, не дивиться телевізор, живе по півроку в новгородській глибинці і вважає себе войовничим атеїстом. А ще, знову ж таки «по старинці» (на відміну від авторів нової хвилі), б’ється невиправним естетом над кожним словом і не працює над романом менше, ніж два–три роки. Подібна скрупульозність не залишається непоміченою: кожна нова книжка автора обов’язково знаходить свого читача, а сам він, навіть у наш комерціалізований час, може дозволити собі жити так, як він хоче. Рубінова крапля крові дракона на золотому ланцюжку (таку форму має харківський «Філософський камінь») теж не вивела Святослава Логінова з програмного спокою, хоча й здивувала. Мовляв, їхав до Харкова просто на людей подивитися і себе показати, а тут — на тобі, аж настільки висока нагорода.