Настільні вернісажі

Настільні вернісажі

Коли пристати на думку Мішеля Уельбека, що живемо нині під ковпаком ідеології «тотального супермаркета», то багато агресивних проявів сьогодення дістають цілком логічне обґрунтування. Стає ясно, чому політики із завзяттям «представників канадської компанії» проштовхують ідею «нових облич», а торгові менеджери заманюють до своїх крамниць рекламними текстами, ніби списаними з передвиборчих програм. Слова «новий», «новинка», «новина» набули статусу магічних заклять, що кермують і щоденним, і життєвим вибором сучасника аж настільки, що Уельбек говорить про з’яву нового антропологічного виду — «человека супермаркета», позбавленого власної волі, бажань, імунітету перед продажною модою. Та оскільки наш француз насамперед письменник, а вже потім філософ–соціолог, то завершує він свої розмисли так: «Изо всех сил литература противится идее перманентной актуальности, абсолютизации настоящего времени» (усі цитати див.: Мишель Уэльбек. На пороге растерянности // Иностранная литература», 2002, №3).

Поет в альтернативі

Поет в альтернативі

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

За дорученням Віктора Ющенка, до 100–річчя з дня народження поета Богдана–Ігоря Антонича планували провести тематичні вечори, міжнародні наукові конференції, створити музей, випустити монету, марку і конверти, присвячені цій даті. А вийшла з цього всього дуля з маком. У НБУ кажуть, що до кінця жовтня має вийти в обіг двогривнева монета з зображенням Антонича. Марки і конверти теж до кінця року мають вийти. А от про музей краще не говорити. Його мали відкрити в садибі Антонича в селі Бортятин на Львівщині, де в останні роки життя жив батько поета. Львівська обладміністрація, котрій уряд доручав реконструювати садибу, перед вересневим приїздом Президента до Львова стрепенулася і скинула справу збирання матеріалів для Бортятина на працівницю музею історії релігії. Вона відшукала якісь фотографії, копії, ілюстрації, щось підмальовувала, аби тільки відзвітувати, що музей робиться. Аналогічна ситуація вийшла і з пам’ятником. Майже рік у коридорах львівської влади точилися дискусії, яким саме має бути пам’ятник Антоничу. Врешті і розмови вщухли, і про пам’ятник забули. Прикрившись фінансовою кризою, встановлення пам’ятника відклали до 2010 року. А що ж до ювілею зроблено?

НЬЮЗ–РУМ

НЬЮЗ–РУМ

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Антонич був Котом і жив собі у мушлі

Антонич був Котом і жив собі у мушлі

Упродовж сотні літ він губився і не раз був віднайдений. Навколо його імені творяться міфи, і кожен намагається розгледіти в обличчі поета, який жив колись у Львові, свого Антонича. Для одних Богдан–Ігор Антонич постає в образі скромного хлопчини, вченого–самітника, який ніколи не знав жінки. Інші уявляють його як гуляку, постійного клієнта борделів, богемного митця. Зі слів самого Антонича ми точно знаємо, що він водночас «хрущ на вишні», «мудрий лис», «закоханий в житті поганин», «п’яний дітвак із сонцем у кишені», «рушниця, радістю набита»...

Про те, яким Антонич був насправді у житті й у творчості, «УМ» розпитала напередодні 100–річчя з дня народження поета, котрий святкуватимемо п’ятого жовтня, в найповажнішого в Україні антоничезнавця, професора Львівського університету ім. Івана Франка, завідувача відділом української літератури Інституту українознавства, літературного критика і літературознавця, автора монографій, упорядника антологій поезії Миколи Ільницького.

Всі статті рубрики