Гадаю, в плані віри і релігії я належу до найчисельнішої і найтиповішої групи українців. Народжений в СРСР і хрещений тоді ж священиком Українського екзархату Російської православної церкви, у родині віруючих, але не релігійних людей: мама з татом до церкви ходили в дуже окремих випадках.

Це ніде не анонсували, і навіть у церковних прес–службах плуталися, намагаючись відповісти на запитання «УМ», чи справді «крига скресла» й ієрархи УПЦ КП та УПЦ МП погодилися хоча б зустрітися для започаткування діалогу. Поки що надто рано називати його «діалогом про об’єднання». Проте, аби зрозуміти значення цієї зустрічі, варто пригадати, що з часу утворення Київського патріархату впродовж 17 років в УПЦ МП не визнавали іншої форми можливого спілкування, крім колінного покаяння своїх опонентів. Учора представники колись єдиної церкви вперше зустрілися на рівних і дали несміливу надію на те, що як не вони, то їх наступники знову стоятимуть поруч на літургії Єдиної Помісної Української Православної Церкви.